У повітрі зависла довга пауза. Гном ніби і не збирався нічого пояснювати. Однак згодом видушив із себе:
— Маркус Великий не усвідомив однієї простої істини, — повільно і ніби невдоволено почав пояснювати Пророк, — переміститися можна тільки туди, де ти уже був або добре знаєш усі деталі вибраного місця. А оскільки ми ніколи там не були, то не можемо туди телепортуватися.
Марк був убитий без пострілу. Справді, це ж було так очевидно!
Маркові стало соромно за власну недолугість. Звичайно, неможливо «піти туди, не знаю куди». Він опустив очі і винувато промовив:
— Вибачте, я мав би й сам здогадатися.
Гном нічого не відповів. Він дістав із шухляди невеличку і дуже стару дерев'яну скриньку, відчинив її, і куля Зеленоводдя ковзнула туди. Кришка скриньки закрилася, і вона сама сховалася у шухляду.
— Всесвіт наділив Маркуса Великого надзвичайними здібностями і можливостями. — Мудрий Пророк говорив поволі і виважено. — Але щоб розкрити їх, необхідно докласти зусиль. Щоб пізнати світ, потрібен час і терпіння; щоб набратися мудрості, треба прожити життя; щоб передбачити майбутнє, необхідно добре знати минуле…
Він говорив і говорив, а Марк його слухав, хоча й не міг зрозуміти, до чого той веде. Раптом гном почав звертатися до Марка на «ви».
— Так живе кожен континенталець, такі ж цінності і у людей. Але вам, мій юний Хранителю, Абсолют відколов шмат вже готової мудрості, знань і навичок. Вам необхідно було лише здмухнути пил забуття, що вкрив цей діамант. — Пророк встав з-за стола і став походжати перед Марком туди-сюди, заклавши довгопалі руки за спину і продовжуючи свої настанови. — Сьогоднішнє випробовування ви пройшли з честю. Більше того, вам відразу вдалося розкрити своє вміння телепортуватися. Зрозуміло, поки що це все відбувається на підсвідомому рівні, на рівні інтуїції. Та незабаром неординарні ситуації вже не бентежитимуть ваш розум. Маркусові Великому варто більше довіряти своєму серцю, слухати свій внутрішній голос, пам'ятати про те, що у Зеленоводді для юного Хранителя немає нічого неможливого. Хоча, я розумію, що збагнути це надзвичайно важко. Але проблема Маркуса Великого полягатиме у зовсім іншій площині. Прийнявши і усвідомивши свою неординарність, вам буде дуже важко утриматися від спокуси похизуватися своїми здібностями. Доля усього Зеленоводдя залежатиме від одного вашого рішення — покласти своє життя на вівтар служіння континентальцям чи…
Але він не встиг закінчити, бо у бібліотеці з'явилася округла водяниста химера, з якої вийшли Данелліна Абсолютна і похмурий старійшина на ім'я Максімус, якого Марк зустрів у залі засідань.
— Мені здавалося, що я захлинуся, — сказала Хранителька, ступаючи на кам'яну підлогу і залишаючи на ній мокрі сліди, хоча її одяг, на подив Марка, був сухим. — Не люблю послуговуватися водяними субстанціями для телепортації, але, на жаль, наелектризованість після протистояння по-іншому неможливо нейтралізувати.
— Вельмишановна пані якраз вчасно прибула, — відразу переключився Мудрий Пророк, схиляючи голову перед Хранителькою. — Я саме почав пояснювати нашому юному…
— На все свій час. На все свій час, — вдавано недбало махнувши рукою, сказала Данелліна.
Старійшина став за спинкою крісла, у яке вона сіла.
Марк щось запідозрив, але запитати не посмів, хоча й був дуже радий бачити бабусю. Гном відразу ж зрозумів натяк і спрямував розмову в інше русло:
— Юний Хранитель пройшов перший тест.
— Справді? — ніби здивувавшись, перепитала бабуся. — Ти відчув силу своєї енергії?
Тієї ж миті зі стола Мудрого Пророка у бік Марка метнулася важка мідна статуетка з крильми.
Відчувши, ніби щось сильно вдарило його у голову, Марк вчасно повернувся, і статуетка зависла десь у десяти сантиметрах від його очей.
— Чудово, — сухо вимовив старійшина.
Статуетка повернулася на місце. Бабця чомусь була незадоволена і навіть розлючена. Марк зрозумів це з її погляду, яким вона втупилася у нікуди, щоб нікого не скомпрометувати перед онуком. Але Марк відразу зрозумів, чий це вчинок, та це чомусь його не зачіпало.
— Я дуже перепрошую високе товариство, — несподівано високопарно заговорив Маркус. — Чи могли б ми з бабусею залишитися наодинці? — і пояснив: — Мені необхідно дещо уточнити.
— Так, авжеж, наш юний Хранителю! — із повагою вимовив Мудрий Пророк і схилив голову.
Його підтримав старійшина:
— Ми негайно щезаємо.
— Ні-ні, не варто, — миттю заперечив Марк. — Я мав намір поговорити біля того чарівного басейна-телевізора чи проектора… — Марк ніяк не міг підібрати слова для цього чуда техніки, що транслює усе, що забажаєш.
Хранителі континенту перезирнулися, і Максімус із усмішкою прокоментував:
— Якщо Ваша воля, Великий Маркусе, ви можете пройти до зали з голографом.
Тієї ж миті частина стіни овальної бібліотеки зникла, і Данелліна Абсолютна заінтриговано попрямувала за Марком до басейну, кинувши не без задоволення своїм колегам:
— Просимо вибачення! Сімейні справи…
За її спиною знову виросла стіна із безкінечними книжковими стелажами.
Марк підійшов до басейну з водою, яка поглинала світло жовтуватих стін і справляла враження їх відсутності у басейні взагалі. Такий собі «чорний прямокутник». Маркус зупинився на самому його краю, ніби намагаючись впритул розгледіти і зрозуміти, що ж це таке насправді.
— Обережно, мій солоденький, це — не вода.
— А що? — запитав онук.
— Ну, це — така рідка субстанція, яка має властивості… Зрештою, ти зовсім не про це хотів поговорити, чи не так? — зазирнувши йому у вічі, запитала Данелліна Абсолютна. — Давай присядемо.
Довкола не було ніяких стільців чи лав, але, на неймовірний жах і подив Дитя Зеленоводдя, дві велетенські скульптури псевдолевів по обидва боки басейну граціозно зістрибнули зі своїх п'єдесталів, так ніби вони були живі, і утворили два неймовірної краси крісла з лапами-ніжками і крилами-підлокітниками. Хранителька сіла в одне з них, запросивши Маркуса сісти поруч. Помахом руки вона заставила рідину у басейні, чи точніше, голографі спроекціонувати зображення гірського пейзажу.
Марк, обережно позираючи за спинку крісла, з якої стирчала приплющена морда тварини, сів. Голографічне зображення видалося знайомим. «Червоний сектор», — подумав він.
— Саме так, — підтвердила бабуся. — Що тебе непокоїть найбільше, Марчику? У тебе в голові такий вир думок, що я не можу їх вловити.
— Так, справді. У мене до тебе купа запитань. І я не знаю, з чого почати, — схвильовано проговорив Марк.
— Почни з першої-ліпшої, яка виникне, — вона доброзичливо усміхнулася.
— Ну, добре! Наприклад, я не розумію, яким чином під цим вашим голографом опинилася печера, через яку я потрапив у Зеленоводдя, і дорога, що веде до Діри, звідки я прийшов? І чому я спочатку опинився посеред поля у Червоному секторі, а не тут, у цій «грецькій залі»?.. А ще…
— Почекай, не поспішай. На всі твої запитання є відповіді. От тільки необхідно з'ясувати, про що ти подумав, коли вдруге опинився у Вовчому ярі? — із серйозним виразом обличчя запитала Данелліна Абсолютна.
— Я… я, — Марк вагався, — я вирішив, що можу повернутися додому… — він важко зітхнув.
— І? — поквапила його бабуся.
— Я не знаю, напевно, я перелякався.
— Вовків?
— Ні, чогось іншого, я не можу цього пояснити, — відверто сказав Марк. — Я не зрозумів, що зі мною сталося. Здається, я заплющив очі. А коли розплющив їх, то побачив, що стою уже тут, перед таємним ходом у басейні.
— Скажи мені, Маркусе, — поклавши руку на його руку, запитала Хранителька, — ти зміг би далі спокійно існувати там, на Землі, знаючи про те, що тут ти можеш пережити неймовірні пригоди? І навіть врятувати іншу цивілізацію, — вона запнулася на передостанньому слові.
— Не знаю… Мабуть, ні, — зітхнув Марк.
— Ну от. Я знала, що твоя відповідь буде саме такою, — із незрозумілим онукові сумом сказала бабуся.