Бабця Дана аж завмерла. Вона не відривала погляду від планети, яка у цей момент повернулася до неї своїм «темним боком», де усю поверхню поглинув Глобальний океан. І тут вона помітила, як посеред водного простору тьмяно замиготіла жовта зірочка. Данелліна Абсолютна полегшено зітхнула і, поправивши голос, видушила з себе:
— Він з'явився… На острові Аріхандруса… Це — кінець, — і вона закрила обличчя руками.
У залі запала в'язка тиша, яку насмілився перервати лише Пророк.
— Це лише початок кінця, моя Хранителько! Нам необхідно негайно об'єднати усі наші зусилля, — незвичайно швидко заговорив гном.
— Об'єднати зусилля?! Яким чином це допоможе Йому? — скептично вигукували старійшини.
Мудрий Пророк терпляче вислухав їх запитання, а коли вони вичерпалися, почав свою розповідь:
— Сьогодні опівночі я раптом зауважив, що засвітилася моя блакитна куля. Я підійшов ближче і побачив ось що, — він змахнув руками над глобусом, і той вмить засяяв жовтогарячим кольором по периметру усього континенту.
Найяскравіше горіло безліч великих точок — мегаполісів на континенті. Все виглядало так, ніби сонячні промені прорізалися великим пучком крізь важкі дощові хмари. А на Західній півкулі, у якій був Глобальний океан, полум'яно палахкотіла велика яскрава зірка на острові Аріхандруса.
Старійшин, які не розуміли, до чого веде Мудрий Пророк, заговорили усі разом:
— Це означає, що на усі наші міста одночасно нападуть теберди?
Гном ще раз окинув оком сяючий глобус. Здавалося, що це запитання посіяло у його душі зерно сумніву. Розмірковуючи, він повільно обійшов сферу, а тоді відповів:
— Я так не думаю… Придивіться уважніше! Адже видно, що енергетичне поле Зеленоводдя хоч і у бойовому стані, але є стабільне, без спалахів, як під час протистояння. Це — по-перше. А по-друге, тебердам було б вкрай невигідно захопити нас відразу і повністю, тому що ми для них — звичайне живлення, яке потрібне час від, часу, а не все до краю. Це виглядало б так, якби ми відразу спустошили усі свої запаси їжі, і що потім?
— Так-так! Мудрий Пророк має рацію! — почулися схвальні вигуки старійшин.
— Але часу на роздуми у нас, на жаль, немає зовсім, — дуже серйозно зауважив гном. — Якщо Маркус Великий вже ТАМ, все відбуватиметься дуже стрімко.
— Отже, план дій такий, — враз прийшла до тями Данелліна Абсолютна, — кожен з вас телепортується зараз у свій мегаполіс. За п'ятнадцять ударів гонга усі міста повинні бути у повній готовності до протистояння. Старійшинам об'єднаних міст, та й зрештою усім нам, необхідно докласти максимум зусиль. Ніяких запізнень і пояснень Рада не прийме! — суворо сказала Хранителька, хоча ніхто й не думав про таке. Усі добре розуміли, що це буде останнє Всесвітнє протистояння, і тут — або пан, або пропав. — Застосовуйте усі інструменти, включіть на граничну потужність Т-генератори. Це буде наш фінальний «концерт» для Аріхандруса. От і все! — Данелліна встала, вклонилася, склавши руки на грудях навхрест, і сказала: — І нехай нам допоможе Абсолют, якщо на це його воля!
Усі старійшини вмить телепортувалися. Хранителька і Мудрий Пророк залишилися удвох.
— А куди це щез Максімус? — здивувалася вона. — Чи ж він забув, хто є старійшиною Альфи?
Гном вкотре змахнув рукою над глобусом, сяйво зникло, і лише тьмяно мерехтіли зірочки, що відбивали місце перебування старійшини кожного мегаполіса.
— Усі вже на місцях, — розглядала зображення Данелліна, — а от в Альфі — нікого. — Вона стала поволі оглядати глобус, пильніше приглядаючись, і раптом скрикнула: — Ось він де! Зрадник! Але цього не може бути…
Завжди витримана і спокійна, вона почала нервувати, коли ідентифікувала світло цірконіта Максімуса на острові тебердів. Її дихання стало частішим і гучнішим. Хранителька благально подивилася на Мудрого Пророка, якого, здавалося, ніщо не може вивести з рівноваги.
— Що робити?! Обставини так швидко змінюються!
— Я не знаю, як Ви, а я зрозумів, що вести протистояння в Альфі доведеться самій Хранительці Зеленоводдя, — флегматично, як коала, відповів гном і низько вклонився.
— Мені?! — спантеличено перепитала бабця Дана.
— Маркусе! — почув Марк голос свого друга Іллі. Раптом із пульсуючого кола у нього над головою з'явилися Ілларіус і Тлустик верхи на Цезарі.
— Друзі! — радісно скрикнув Марк. — Як добре, що ви тут!
— Аякже! А ти думав, що ми покинемо тебе самого? Які ж ми після цього друзі?! — усміхнувся Ілля, зістрибуючи з летиконя і непомітно штовхнувши у бік завжди невдоволеного малого гнома.
— Ой-ой, і вляпався ж я… — пробурмотів собі під ніс Тлустик.
— У гарненьке ж місце привела тебе та «тибердійка», — зауважив Ілля, щільніше загортаючись у свою мантію.
— Як добре, що ви тут, хлопці! — радісно вигукував Марк, а тоді, вже сумніше, додав: — Тільки виходу звідси немає.
— Не бійся, Цезар нам допоможе вибратися з острова, — впевнено відповів Ілля.
— Цезар їм допоможе! — образливо пробурмотів Тлустик, обмацуючи повітря довкола них руками і ніби натикаючись щоразу на невидимі стіни. — Дурники, ми — у тривимірній капсулі!
— Що це означає? — стурбовано запитав Марк.
— У Зеленоводді таке явище трапляється доволі часто. Це такий собі позачасовий капкан, — відповів Ілларіус. — Але хвилюватися немає підстав: вони — тимчасові і нестабільні, щойно поблизу з'явиться пульсуюче коло, тривимірні капсули руйнуються, і все приходить у норму.
— Гей, Всевидяче Око, — підморгнувши Маркові, напівжартома-напівсерйозно звернувся Ілля до амбітного гномика: — Прохід ніде не з'являється? Га? Ти ж нас проведеш?!
‘ Задоволений із визнання свого дару, Тлустик дуже серйозно і відповідально заявив:
— Насправді я мав би образитися і взагалі не говорити з тобою. Але раз вже склалася така ситуація… — а про себе подумав: «Може, де і моє ім’я згадають після перемоги». — О-о, — повів видовженим вухом гномик. — Я вже щось відчуваю. Ось тут, на краю цього муру.
Марк зиркнув оком туди, де, на думку Тлустика, мав би з'явитися пульсуючий прохід, і побачив вкриті льодом шпильчасті краї скелі, що стирчали між мурами замку. Ну й висота! Аж дух запирало!
«Але це все може бути ілюзією», — подумав Маркус, проте скочив разом з хлопцями на Цезаря, який стрибнув за вказівкою гномика.
— A-а, Максімусе! — роздратовано вимовив Аріхандрус. — Ти мав би вже давно тут бути, бо ВІН вже тут!
Максімус Стриманий яскравою світлою плямою вирізнявся на тлі гнітючої темноти старого вулкану, вщент заповненого тебердами.
— Я все зробив, як ви веліли, мій Володарю! Віолліна Сентиментальна нам вже не потрібна, раз Маркус Великий тут, — і він вказав рукою на псевдотеберда, який ховався у вузькій розщелині.
— А-а… — почулося ридання, що аж краяло серце.
— Як вона мені остогидла зі своїм ревінням! Віддай її їм! — Аріхандрус Могутній кивнув на натовп іншовимірних істот.
— Ні, не треба! — заволала ще гучніше дівчинка. — Бла-га-ю Вас!
— Я думаю, мій Володарю, вона заслуговує більш поблажливої смерті, — переконливо заговорив старійшина. — Ви славитесь як мудрий і справедливий полководець, який вміє нагороджувати своїх вірних слуг…
Аріхандрус Могутній якусь мить мовчав, пильно вдивляючись у вічі старому. Здавалося, що він вагається. Однак, ніщо вже не могло перешкодити його грандіозному замислу.
— Старий хитрий лис! — вимовив він підозрілим тоном. — Ти сам боїшся такої смерті. Ну, добре! Вирішуй ти, як їй померти, тільки забери її звідси у замок! Хай там скиглить, нікчема!
І тут у самій глибині купи тебердів ніби розірвалася повітряна бомба. Жерло вулкана освітилося, і зі спалаху з'явилася трійка друзів на летиконі. Маркус першим ступив на тверду поверхню і очманіло став посеред натовпу. Теберди скупчилися довкола нього, не сміючи підступити ближче, ніж на три кроки.
Ілля і Тлустик з виряченими від жаху очима намагалися заховатися за Цезаря, який сам нервово ставав дибки і іржав на всю свою конячу горлянку. Адже вони вперше побачили обличчя своїх загарбників. Якщо це можна назвати обличчями.