Світлим променем стала надрукована в журналі «Современник» стаття Миколи Добролюбова («Риси для характеристики російського простолюду») про творчість Марка Вовчка. Дуже довго М. Добролюбов і М. Чернишевський боролися за цю статтю, яку цензори вздовж і впоперек порізали й повиправляли, але все ж таки вона була надрукована!
Кінець 1860 року був важким і напруженим для Марка Вовчка. У листопаді дуже сильно захворів і ледве не вмер від крупу син Богдан. Грошей, як завжди, не вистачало. Добрий знайомий письменниці Микола Янович Макаров робив усе можливе, щоб якомога швидше гонорари письменниці долітали до неї, але і їх не вистачало на прожиття. І. Тургенєв дуже дякував Макарову й так характеризував це становище: «Надіслані Вами 200 крб. пролетіли, як мрія, як “дим у небесній блакиті”, і Марія Олександрівна знову у своєму звичайному становищі, тобто без копійки». Умінню Марії Олександрівни феноменально швидко й невідомо на що витрачати гроші дивувалися всі її друзі й знайомі. Тургенєв писав Анненкову: «Марія Олександрівна й досі тут живе, і мила, як і раніш; але скільки витрачає ця жінка, сидячи на сухому хлібі, в одній сукні, без черевиків, – це неймовірно. <…> За півтора року розтринькала 30 000 франків зовсім невідомо на що!» Анненков, згадуючи про цей лист у своїх «Літературних спогадах», дасть таку характеристику письменниці: «Це була дивовижна натура, без потрібних засобів для підтримування своїх звичок, але з чудовою майстерністю винаходити засоби для добування грошей, що, у поєднанні з поважністю, якої надають людині праця, хист і гіркий досвід життя, додавало особливого колориту особі пані Маркович і утримувало біля неї багатьох розумних і талановитих шанувальників досить тривалий час». Відсутність грошей підштовхувала до наполегливої роботи. Письменниця працювала багато й захоплено, писала двома мовами, годинами просиджувала за письмовим столом, навіть І. Тургенєв помітив, що у неї тепер немає часу «гризти себе». Також вона брала уроки англійської та італійської мов, багато читала. За дуже короткий строк Марко Вовчок написала три повісті й надіслала якісь частини для друку Білозерському. П’ять оповідань були відправлені в журнал «Основа». Однак такий напружений режим роботи турбував друзів та знайомих письменниці. «Не можна протягти довго, коли спиш по дві години на добу і обідаєш часом раз на два-три дні», – зазначав у листі до дружини приятель Марії Олександрівни.
У цей час у Петербурзі самотній Опанас Васильович часто зустрічається з давнім знайомим Тарасом Шевченком. Маркович завжди любив музику й запрошував до себе друзів, що розділяли його уподобання. Пізніше, вже після смерті Тараса Григоровича, навесні 1861 року Опанас Васильович влаштує в Петербурзі концерт української музики, весь збір з якого піде на придбання земельного наділу для родичів Шевченка. У Парижі Марко Вовчок знайомиться з медиком Карлом Бенні (1843—1916), який там навчався, й з російським студентом петербуржцем Володимиром Чуйковим (1839—1899), які стали її близькими друзями на довгі роки.