Борис Михайлович був свідком жахливих подій 9 січня 1905 року й описав те, що сталося, у листі до батьків. Також він повідомляв про одержання посади наглядача за будівництвом міноносців на заводі Крейтона в Áбо (тепер м. Турку, Фінляндія). Ця посада звільнила його від призначення на ескадру адмірала Рождественського, куди його мали послати. Богдан у цей час пропонує Марії Олександрівні видати вибрані твори Жуля Верна у її перекладі. Юридично вона має право це зробити, а всі видавничі питання може вирішити Борис, бо він людина практична й має, як вважав Богдан, вільний час. Марко Вовчок погоджується з пропозицією сина, вона нарахувала чотирнадцять перекладених нею романів Жуля Верна. Та й через деякий час Богдан охолонув до свого проекту видати твори Жуля Верна. Борис тим часом забрав із Петербурга свою сім’ю. У листі він запрошував до себе батьків улітку, тільки радив запитати в лікарів, чи можна Марії Олександрівні їхати у Фінляндію. Також розповідав, що його можуть відрядити в Париж на завод Бельвіля в Сан-Дені приймати парові котли.
Марія Олександрівна уважно слідкувала за воєнними подіями. Вона тяжко переживала кожне кровопролиття, особливо вразила її трагедія Цусіми. Друг родини С. Ращенко згадував: «Вона тремтячим голосом говорила: “Надто тяжко бути свідомим загибелі такої маси ні в чому не винних людей, посланих на очевидну смерть”». Вражений подіями Цусіми Борис у листі зауважує, що видання Жуля Верна добра справа, але не зараз, бо добре розходяться тільки політичні брошури. Богдан не помилявся щодо практичності Бориса, який доречно радить матері надрукувати зараз свої літературні спогади, які в епоху реформ мали б надзвичайний успіх. Через деякий час Бориса Михайловича, як він і передбачав, посилають у відрядження в Париж. Він виїздить туди з дружиною, а з дітьми залишається Євгенія Петрівна, Богданова дружина, яка саме приїхала з Петербурга.
Михайло Дем’янович одержав на місяць відпустку, і подружжя Лобачів-Жученків збирається поїхати в Нальчик. А в листопаді 1905 року Михайла Дем’яновича було звільнено у відставку з мундиром і пенсією. За якоюсь сумною посмішкою долі, через місяць подати у відставку запропонували й Борису Михайловичу Лобачу-Жученку. Причиною цього була його участь у політичній демонстрації в місті Або. На його доповідній записці олівцем було зроблено запис: «Політично неблагонадійний. Подати у відставку». У резолюції начальника штабу написано: «Морський міністр, маючи дані про несхвальну поведінку штабс-капітана Лобача-Жученка, звелів запропонувати цьому офіцерові подати у відставку». У січні 1906 року Бориса Михайловича було звільнено у відставку з Військово-морського флоту. Марія Олександрівна з Михайлом Дем’яновичем виїхали до Нальчика й оселилися за три кілометри від містечка. Письменниця розповідала в листі синові про цілющий клімат та чудову природу міста, які добре допомагають хворим. Борис повідомляв батькам свіжі новини: він складає екстерном екзамени в археологічний інститут, у Петербурзі зустрічався з Юрієм Марковичем, який шістнадцять з половиною місяців перебував у японському полоні, Богдан поїхав із сім’єю у Швейцарію. Син розпитує, як батьки влаштувалися на новому місці, й розповідає, що йому запропонували посаду інспектора класів училища далекого плавання в Ростові-на-Дону. Але Борис відчував, що служити в Ростові-на-Дону, мабуть, не пощастить. Повідомляє батькам, що зараз він із сім’єю живе на дачі під Або. Також син радить батькам звернути увагу на непоганий журнал «Былое», в який мати могла б відправити свої спогади. У наступному листі Борис повідомлятиме, що одержав у Петербурзі місце в училищі далекого плавання й незабаром поїде в Фінляндію по сім’ю. Син дуже стурбований, що батьки на зиму залишаються в Нальчику. Будинок був ще невлаштований, та й гарних лікарів немає. Борис запрошує батька й матір на зиму в Петербург. Однак Марія Олександрівна знову й знову розповідала синам про чудовий клімат Нальчика й просила не хвилюватися. Письменниця пересилає Богданові для публікації листи О. Герцена та його портрет. Тільки просить не зазначати її теперішнього прізвища – Лобач.