У червні 1859 року був надрукований перший іноземний переклад Марка Вовчка, це було оповідання «Одарка», перекладене чеською мовою.
Наприкінці літа Марковичі їдуть у Лондон. Там вони зупиняються в Олександра Герцена, який уже давно сподівався познайомитися з Марком Вовчком. Про гостювання сім’ї Марковичів у Герцена згадувала Наталія Олексіївна Огарьова (дружина О. Герцена): «…пані Маркович не забарилась з’явитись у Лондоні з чоловіком і малим сином. Пан Маркович здавався ніжним, навіть сентиментальним, чутливим малоросом; а вона, навпаки, була розумна, рішуча, різка, на вигляд холодна. <…> Вона розповідала Герцену, що вийшла заміж у шістнадцять років, не кохаючи, а лише прагнучи незалежності. Справді, І. Тургенєв мав рацію, вона була негарна, але її сірі великі очі були непогані, в них світився розум і малоросійський гумор, до того ж вона була струнка і вміла одягатися зі смаком».
Слава Марка Вовчка поширюється: у серпні 1859 року французький письменник, друг І. Тургенєва, Проспер Меріме (1803—1870), який читав в оригіналі книжки російських авторів, написав письменниці Жанні Дакен, що чекає на книжку оповідань Марка Вовчка, яку переклав І. Тургенєв. Письменник зазначав, що цей шедевр, за словами І. Тургенєва, перевершив роман Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Пізніше Меріме напише І. Тургенєву: «Оповідання Марка Вовчка дуже сумні. <…> У нас їх сприйняли б як проповідь соціалізму, і добродії, які воліють не бачити кривавих ран, жахнулися б».
Олександр Іванович Герцен, який кілька днів спілкувався з Марковичами, щиро заприятелював з Марією Олександрівною. Коли він, їдучи в Брюссель, заїхав до неї, то зустріли його дуже радо, він навіть писав: «Марія Олександрівна дуже зраділа, а я вважаю це за велике щастя, коли є люди, що радіють зустрічі…». У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з близькими О. Герцена – Тетяною Петрівною Пассек, її синами Олександром Вадимовичем та Володимиром Вадимовичем і небожем дипломатом і журналістом Іполитом Пашковим. Між Марією Олександрівною та Олександром Пассеком виникає почуття, що, на думку оточуючих, призведе до розриву її з Опанасом Васильовичем і довготривалого перебування письменниці за кордоном аж до смерті Марковича. У листі до Марії Олександрівни Олександр Вадимович розповідає про глибоке почуття до неї і запитує: «…та невже ми з Вами більше не побачимося?» Пізніше він запросив її в Гейдельберг, повідомив свою адресу. О. Герцен, знаючи, що Марковичі збиралися в Росію, цікавиться, чому Марія Олександрівна досі в Дрездені. Рішення письменниці залишитися на зиму в Німеччині було для нього несподіванкою. У листопаді Марія Олександрівна разом з чоловіком і сином переїжджають в Гейдельберг і оселяються в пансіоні.
Живучи за кордоном, Марія Олександрівна опікувалася долею свого брата Дмитра, який жив і навчався у Чернігові. Письменниця постійно пересилала й передавала йому частину своїх гонорарів.
Мандри-мандри…
У Гейдельберзі Марковичі часто навідувалися до Тетяни Петрівни Пассек, познайомилися там з Дмитром Івановичем Менделєєвим (1834—1907), Марія Олександрівна листувалася з О. Герценом, регулярно читала «Колокол», який він їй постійно надсилав. Цікаво, що у спогадах ученого-фізіолога Івана Михайловича Сєченова про Марка Вовчка написано таке: «…зустрічали пані Марко Вовчок, уже письменницю, котру й відрекомендовано, як таку, у вічі, а позаочі як бідну жінку, що потерпає від суворої вдачі чоловіка». Коли й чому в Опанаса Васильовича з’явилася «сувора вдача», можна тільки здогадуватися. Знайомі чоловіки Марії Олександрівни не переривали спілкування з письменницею в листах: О. Герцен запрошував на острів Уайт і дуже хотів прочитати їй частини з «Минулого й дум», актор Михайло Щепкін розповідав про видання «Рассказов из русского народного быта», І. Тургенєв радив читати Гете, Гомера, Шекспіра, П. Куліш повідомляв про вихід українського альманаху «Хата», в якому було вміщено її оповідання «Чари».