– А саме?
– Вони візьмуть тайконавта на Марс.
Чжу Тао підвівся.
– Звісно. – Він посміхнувся. – Екіпаж «Ареса-5» ще навіть не почали набирати. Ми запропонуємо свого члена екіпажу. Якого ми відберемо й тренуватимемо. NASA і їхній Держдепартамент, певно, погодяться на це. А наша Державна рада?
Ґо Мін криво посміхнувся.
– Привселюдно врятувати американців? Відправити тайконавта на Марс? Показати світові, що Китай не поступається Штатам у космосі? у Державній раді за таке ладні будуть власних матерів продати.
•••
Тедді прислухався до телефону. Голос на тому кінці сказав усе, що хотів, і тепер мовчав, чекаючи на відповідь.
Тедді дивився перед собою, обмислюючи щойно почуте.
За кілька секунд він відповів:
– Так.
•••
Йогансен:
Твоїх плакатів продали більше, ніж наших, узятих разом. Це ти «та киця, яка полетіла на Марс». Ти висиш на стінах кімнат усіх студентських гуртожитків світу.
І з таким виглядом, скажи мені, чого ти така ботанка? А ти ж ботанка, це ясно як день. Затята. Мені довелося поколупатися трохи з комп’ютером, щоб «Пасфайнер» з марсоходом могли розмовляти – і божечки, ото вже було мені. І це ще розумники з NASA на кожному кроці підказували, що робити далі.
Ти мусиш спробувати стати крутішою. Носити темні окуляри й шкіряну куртку. Тримати в кишені викидного ножика. Прагнути досягти того рівня крутості, який називають… «крута, як справжні ботаніки».
А ти знала, що командир Льюїс мала з нами, чоловіками, невеличку розмову? Якби будь-хто з нас почав підбивати до тебе клинці, то вилетів би з екіпажу. Видко, що прокомандувавши усе життя моряками, вона тепер має невиправдано упереджені погляди.
Хай там як, я хилю до того, що ти ботанка. Нагадай мені смикнути тебе за коси, коли ми побачимося наступного разу.
•••
– Гаразд, ми знову разом, – сказав Брюс до зібраних ним керівників ЛРР. – Ви всі чули про «Тайян Шень», тож знаєте, що наші китайські друзі дали нам іще один шанс. Але цього разу буде важче.
– «Тайян Шень» буде готовий до запуску за двадцять вісім днів. Якщо він злетить вчасно, то вантаж прибуде на Марс на сол 624, через шість тижнів після того, як у Вотні скінчиться їжа за попередніми розрахунками.
– Ми встановили рекорд, коли зібрали «Іриду» за шістдесят три дні. Тепер ми маємо двадцять вісім.
Він поглянув через стіл на недовірливі обличчя.
– Народ, – сказав він, – це буде найбільш схожий на зібраний в ґетто космічний апарат за всю історію. Є лиш один спосіб зібрати його вчасно: відмовитися від системи посадки взагалі.
– Пробачте, що? – запинаючись, перепитав Джек Тревор.
Брюс кивнув.
– Ви чули мене. Ніякої системи посадки. Потрібне буде наведення для корекції курсу в польоті. Але коли він дістанеться Марса, то розіб’ється об поверхню.
– Божевілля! – сказав Джек. – Він пертиме на скаженій швидкості в момент удару!
– Аякже, – сказав Брюс. – За умови ідеального спротиву атмосфери, його швидкість в момент удару становитиме триста метрів на секунду.
– Чим Вотні допоможе апарат, що розлетиться на порох? – спитав Джек.
– Якщо він не згорить по дорозі, Вотні зможе з’їсти його вантаж, – сказав Брюс.
Повернувшись до дошки, він почав креслити схему.
– Розділимося на дві групи, – почав він.
– Перша група візьметься за зовнішню оболонку, систему наведення і двигуни. Нам тільки й потрібно, щоб він дістався Марса. Я хочу якомога безпечнішу систему. Аерозольне пальне підійде найкраще. Вузьконаправлене радіо, щоб ми могли тримати зв’язок, і звичайна програма супутникової навігації.
– Друга група працюватиме з вантажем. Вони муситимуть знайти спосіб вберегти їжу від удару. Якщо білкові кубики вдаряться об пісок на швидкості триста метрів на секунду, то вийде пісок із запахом білкових кубиків. Треба, щоб вони залишились їстівними після удару.
– Обмеження ваги – дев’ятсот сорок один кілограм. Щонайменше триста з них мають бути їжею. До роботи.
•••
– Е, докторе Капур? – сказав Річ, засунувши голову до Венкатового кабінету. – Маєте хвилинку?
Венкат жестом запросив його всередину.
– А ви, певно…?
– Річ, Річ Пернел. – Він прошаркав через кабінет, утримуючи обома руками оберемок перемішаних папірців. – з астродинаміки.
– Приємно познайомитися, – сказав Венкат. – Що я можу зробити для тебе, Річу?
– Не так давно я придумав дещо. Витратив на це багато часу. – Він вивалив папери на стіл Венката. – Дозвольте, я знайду виклад…
Венкат зажурено дивився на свій колись охайний стіл, тепер усипаний десятками друкованих аркушів.
– Ось він! – переможно сказав Річ, вихопивши листок. Тоді він спохмурнів. – Ні, це не він.
– Річу, – сказав Венкат. – Може, ти мені на словах розкажеш, у чому справа?
Річ оглянув безладну купу паперу і зітхнув.
– Але ж я написав такий потужний виклад…
– Виклад чого?
– Плану, як врятувати Вотні.
– Над цим вже працюють, – сказав Венкат. – Це остання надія, але…
– «Тайян Шень»? – пирхнув Річ. – не допоможе. Неможливо зібрати апарат для польоту на Марс за місяць.
– Але ми спробуємо, хай йому чорт, – сказав Венкат з ноткою роздратування в голосі.
– Ой, вибачте, я поводжуся нестерпно? – спитав Річ. – Я не дуже добре вмію спілкуватися з людьми. Іноді зі мною важко. Хотів би я, щоб люди просто казали мені, коли щось не так. Втім, «Тайян Шень» неодмінно потрібен. Знаєте, моя ідея без нього не спрацює. Але апарат для Марса? Пфф. Смішно.
– Гаразд, – сказав Венкат. – Що за ідея?
Річ вихопив з купи папірець.
– Ось вона! – він з дитячою посмішкою передав його Венкату.
Венкат взяв листок з викладом і продивився його. Щодалі він читав, то ширше розплющувалися його очі.
– Ти впевнений?
– Абсолютно! – Річ аж сяяв.
– Ти ще комусь показував?
– Кому б то?
– Не знаю, – сказав Венкат. – Друзям?
– У мене їх немає.
– Гаразд, тоді тримай це під капелюхом.
– Я не ношу капелюхів.
– Це просто вислів такий.
– Справді? Дурний вислів.
– Річу, з тобою важко.
– О. Дякую.
•••
Фоґелю:
У тому, щоб бути твоїм помічником, виявилися певні недоліки.
Я так зрозумів, у NASA подумали, що ботанік й хімік – це одне й те саме, бо закінчується на «ік». Хай там як, я мусив стати запасним хіміком.
Пам’ятаєш, як вони примусили тебе цілий день пояснювати мені суть своїх експериментів? Посеред напруженого графіка тренувань? Ти міг і забути.
Ти почав моє навчання з того, що купив мені пива. на сніданок. Ви, німці, просто крутезні.
Втім, оскільки я тут маю вільний час, мені з NASA надійшла купа завдань. І в тому списку вся купа твого хімічного непотребу. Тож тепер я мушу нудитися над експериментами з трубками, ґрунтами, рівнями pH і *заснув*...
Моє життя тепер – відчайдушна боротьба за життя… з періодичними дослідами з титрування.
Якщо чесно, я гадаю, що ти – злий геній. Ти хімік, говориш з німецьким акцентом, мав базу на Марсі… Ким іще ти можеш бути?
•••
– Що це за бісової душі проект «Елронд»? – спитала Енні.
– Я ж мусив якось його назвати, – сказав Венкат.
– То чому саме «Елронд»? – наполягала Енні.
– Бо це таємна зустріч? – припустив Мітч. – в листі було сказано не говорити навіть помічникові.
– Я все поясню, коли прийде Тедді, – сказав Венкат.
– З яких це горіхів «Елронд» значить «таємна зустріч»? – спитала Енні.
– Треба буде прийняти важливе доленосне вікопомне рішення? – спитав Брюс Ен.
– Саме так, – сказав Венкат.
– Як ти здогадався? – спитала Енні, яку це почало дратувати.
– «Елронд», – сказав Брюс. – Рада Елронда. з «Володаря перснів». Зустріч, на якій вони вирішили знищити Перстень Влади.