– Що це за один? – спитала Йогансен.
– Я ніколи не чув про такий маневр. – Він подивився на таблиці. – Він складний… Дуже складний…
Він закляк.
– Сол 549?! – нарешті вигукнув він. – Mein Gott!
•••
Екіпаж «Гермеса» проводив ті крихти особистого часу, що мав, у відсіку, який називали «залою». Він мав стіл, за яким ледве вистачало місця на шістьох, і дуже низьку силу тяжіння. Його розташування всередині корабля створювало тут заледве 0,2g.
Втім, цього вистачало, щоб утримувати всіх на сидіннях, поки вони обдумували те, що розповідав їм Фоґель.
– … а завершиться місія тоді, коли ми перехопимо Землю двісті одинадцять днів потому, – закінчив він.
– Дякую, Фоґелю, – сказала Льюїс. Вона вже чула цей виклад раніше, коли Фоґель прийшов до неї, але Йогансен, Мартінез і Бек слухали його вперше. Вона дала їм хвилинку на засвоєння.
– Це дійсно можливо? – спитав Мартінез.
– Ja, – кивнув Фоґель. – Я перевірив розрахунки. Усе збігається. Це чудовий курс. Дивовижний.
– А як він злетить з Марса? – спитав Мартінез.
Льюїс нахилилася вперед.
– У повідомленні було сказано більше, – почала вона. – Ми муситимемо підібрати припаси біля Землі, а йому доведеться дістатися АПМ «Ареса-4».
– А до чого ці шпигунські пристрасті? – спитав Бек.
– Якщо вірити повідомленню, – пояснила Льюїс, – то в NASA відкинули цю ідею. Вони радше воліють сильно ризикнути Вотні, ніж трохи ризикнути нами. Хто б не підкинув Фоґелеві цього листа, вочевидь, з ними не згоден.
– Отож, – сказав Мартінез, – йдеться про те, щоб відкрито не підкоритися рішенню NASA?
– Так, – підтвердила Льюїс, – йдеться саме про це. Якщо ми виконаємо маневр, вони муситимуть надіслати припаси, бо інакше ми помремо. Ми маємо можливість примусити їх.
– А ми нею скористаємося? – спитала Йогансен.
Усі подивилися на Льюїс.
– Я вам не брехатиму, – сказала вона. – Звісно, сама я дуже хочу. Але це не звичайне рішення. у NASA категорично від нього відмовилися. Йдеться про заколот. А я такими словами легковажно не кидаюся.
Вона встала і повільно пішла круг столу.
– Ми зробимо це тільки в тому разі, якщо всі дійдемо згоди. І перш ніж відповісти, зважте можливі наслідки. Якщо ми не підберемо припаси, то помремо. Якщо не впораємося з гравітаційним маневром навколо Землі, то помремо.
– Якщо зробимо все бездоганно, то продовжимо свою місію на п’ятсот тридцять три дні. П’ятсот тридцять три дні неспланованого космічного польоту, в якому будь-що може піти шкереберть. Техобслуговування стане постійною морокою. Щось може зламатися так, що ми не зможемо його полагодити. Якщо це буде щось із життєзабезпечення, ми помремо.
– Я підписуюсь! – посміхнувся Мартінез.
– Легше, ковбою, – сказала Льюїс. – Ми з тобою військові і маємо немалі шанси після повернення додому піти під трибунал. А решту з вас ніколи не покличуть знову, можу вас запевнити.
Мартінез прихилився до стіни, склав руки і напівусміхнувся. Решта тихо обдумувала слова свого командира.
– Якщо ми зробимо це, – сказав Фоґель, – то загальна тривалість польоту сягне за тисячу днів. Мені стільки космосу на все життя вистачить. не буде чого летіти знову.
– Схоже, що Фоґель за. – Посмішка Мартінеза стала ширшою. – Я теж, ясна річ.
– Тоді зробімо це, – сказав Бек.
– Якщо ти думаєш, що це спрацює, – сказала Йогансен до Льюїс, – то я тобі вірю.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Ми вирішили, що далі?
Фоґель знизав плечима.
– Я прокладу курс і перемкну комп’ютер на нього, – сказав він. – Що ж іще?
– Дистанційне управління, – сказала Йогансен. – Воно потрібне, щоб повернути корабель, якщо ми помремо чи щось таке. Вони можуть керувати «Гермесом» з Центру управління.
– Але ж ми тут, – сказала Льюїс. – Ми можемо відмінити усе, щоб вони не робили, правильно?
– Не зовсім, – сказала Йогансен. – Дистанційне керування має вищий пріоритет, ніж будь-який орган управління на борту. Зроблено на випадок, якби стався нещасний випадок і управлінню з борту не можна довіряти.
– Ти можеш вимкнути його? – спитала Льюїс.
– Гм, – задумалася Йогансен. – «Гермес» має чотири задубльовані комп’ютери, кожен з яких під’єднаний до трьох задубльованих систем зв’язку. Якщо бодай один з них отримає сигнал через бодай одну систему зв’язку, Центр зможе взяти управління в свої руки. Ми не можемо обрубати зв’язок: так ми втратимо телеметрію і наведення. не можна й вимикати комп’ютери: вони потрібні нам для управління кораблем. Доведеться вимкнути дистанційне управління на кожному з комп’ютерів… Воно прописане в операційній системі; доведеться змінити код.… Так. Я зможу.
– Ти певна? – спитала Льюїс. – Ти зможеш його вимкнути?
– Має бути неважко, – сказала Йогансен. – Це аварійна процедура, а не програма безпеки. Вони не захищена проти шкідливого коду.
– Шкідливого коду? – посміхнувся Бек. – То ти… станеш хакером?
– Так, – усміхнулася у відповідь Йогансен. – Схоже, що стану.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Здається, ми впораємося. Але я не хочу тиснути на вас. Почекаємо двадцять чотири години. Протягом цього часу ще можна все зважити. Якщо хтось передумає, скажіть мені наодинці або відправте листа. Я все відміню і ніколи нікому не скажу, хто це був.
Льюїс дала всім вийти з кімнати. Вона бачила, що, проходячи повз неї, вони всі усміхалися. Всі четверо. Вперше з того дня, як вони покинули Марс, усі знову стали собою. Вона вже тоді зрозуміла, що ніхто не передумає.
Вони поверталися до Марса.
•••
Усі знали, що Брендан Гатч скоро керуватиме місіями.
Він сходив щаблями NASA настільки швидко, наскільки це було можливо у величезній інертній організації. Його мали за старанного працівника, а його майстерність і лідерські якості бачили усі підлеглі.
Брендан щодня був за старшого в Центрі управління польотами з першої ночі до дев’ятої ранку. Своєю тривалою бездоганною роботою на цьому місці він безсумнівно мав заслужити на підвищення. Вже зараз його призначили другим керівником польоту «Ареса-4», і він мав чудові шанси стати основним для «Ареса-5».
– Центр, це Зв’язок, – почувся голос у навушниках.
– Кажіть, Зв’язок, – відповів Брендан. Вони сиділи в одній кімнаті, але протоколу переговорів по радіо дотримувалися постійно.
– Незаплановане повідомлення про зміну стану польоту.
«Гермес» знаходився на відстані дев’яноста світлових секунд, тож вести з ними голосові переговори було непрактично. в усіх випадках, крім зв’язку для телебачення, екіпаж «Гермеса» ще довго мусив розмовляти з Центром за допомогою текстових повідомлень.
– Зрозумів, – сказав Брендан. – Читайте вголос.
– Я… не розумію, що це, Центр, – прозвучала стурбована відповідь. – Це не стандартне повідомлення про стан польоту, тут одне речення.
– Про що там ідеться?
– Тут сказано: «Г’юстон, знайте: в ракетника Річа Пернела око, як у орла».
– Що? – спитав Брендан. – Хто, в біса, такий Річ Пернел?
– Центр, це Телеметрія, – сказав інший голос.
– Кажіть, Телеметрія, – сказав Брендан.
– «Гермес» відхилився від курсу.
– Зв’язок, повідомте «Гермес» про відхилення. Телеметрія, підготуйте курс корекції…
– Не можу, Центр, – перервала його Телеметрія. – Це не відхилення. Вони змінили курс. Дані з приладів показують навмисний поворот на 27,812 градуса.
– Якого дідька? – Брендан затнувся. – Зв’язок, спитайте в них, якого біса?
– Зрозумів, Центр… відправив повідомлення. Мінімальний час очікування відповіді три хвилини чотири секунди.
– Телеметрія, це може бути відмовою приладів?
– Ніяк не може, Центр. Ми слідкуємо за ними через Супутники. Визначене положення співвідноситься зі зміною курсу.