Я перетворив дріт від марсохода на лінію живлення дриля згідно з інструкцією. Підбирання правильної напруги звелося до включення достатньої кількості резисторів, яких в моєму наборі юного електротехніка повно.
Довелося самому робити дев’ятиамперний запобіжник. Просто ввіпхнув три трьохамперні паралельно. Дев’ять ампер ніяк не проскочать повз них, не спаливши усі три запобіжники за частку секунди.
Тоді я мусив під’єднати дриль. Робота дуже схожа на те, що я робив з «Пасфайндером». Витяг акумулятор і ввімкнув замість нього дріт, що вів від Дому. Але цього разу було значно легше.
«Пасфайндер» був завеликий, щоб пройти крізь шлюз, тож довелося перемикати дроти назовні. Ніколи не вовтузилися з електронікою в скафандрі? Така болячка. Довелося навіть скласти собі верстак з посадкового механізму АПМ, пам’ятаєте?
Отож, я легко проніс дриль крізь шлюз. Він лиш метр заввишки і має форму відбійного молотка. Ми брали проби ґрунту стоячи, як команда «Аполлону».
Крім того, на відміну від мого халтурного порпання в «Пасфайндері», тепер я мав точну схему дриля. Я витяг акумулятор і під’єднав дріт живлення куди треба. Тоді я виніс дриль з новим дротом назовні, з’єднав його з модифікованим зарядником марсохода і ввімкнув.
Запрацювало аж бігом! Дриль весело і завзято дзижчав. Якимось робом я зміг усе зробити правильно з першої спроби. Глибоко в душі я думав, що точно його спалю.
Ще й полудень не настав. Я подумав, чому б не накинутися на марсохід?
[10:07] Вотні: Закінчив модифікувати лінію живлення. Під’єднав її до дриля, працює чудово. Маю півдня вільних. Опишіть мені ту діромаху, яку ви хочете, щоб я вирізав.
[10:25] ЛРР: Раді це чути. Добре, що вже можна починати робити отвір. Про всяк випадок: ми говоримо про модифікацію марсохода №1, який ми назвали «причепом». Марсохід №2 (той, що ти облаштував для поїздки за «Пасфайндером») поки що чіпати не потрібно.
Тобі треба буде вирізати шматок даху, одразу за шлюзом у задній частині машини. Отвір повинен мати не менше 2,5 метра довжини і всі 2 метра ширини герметичної кабіни.
Перед тим, як починати різати, накресли розмітку на причепі й постав його в полі зору камери «Пасфайндера». Ми дамо тобі знати, чи правильно ти все зрозумів.
[10:43] Вотні: Гаразд. Зробіть знімок об 11:30, якщо я не напишу раніше.
Марсоходи зроблені так, щоб мати змогу зчіплятися й тягти одне одного. Таким чином можна врятувати своїх товаришів, якщо станеться якась чортівня. з тієї ж причини марсоходи можуть ділитися повітрям через трубки, якими їх треба з’єднати. Ця скромна можливість дозволить мені ділити атмосферу з причепом протягом моєї тривалої мандрівки.
Я вже давно поцупив акумулятор з причепа; він тепер ніяк не міг рухатися сам. Тож я причепив його до мого крутезно вдосконаленого марсохода і підтяг його ближче до «Пасфайндера».
Венкат сказав мені накреслити розмітку для вирізу, але не потурбувався пояснити як. в мене тут, знаєте, немає фломастерів для малювання надворі. Тож я роздер Мартінезове ліжко.
Наші ліжка – це, якщо розібратися, просто гамаки. Майже невагомі мотузочки, переплетені між собою так, щоб на них було зручно спати. Коли щось відправляють на Марс, боротьба іде за кожен грам.
Розчахнувши ліжко Мартінеза, я витяг звідти мотузку, а тоді приліпив стрічкою до корпуса марсохода по лінії, вздовж якої збирався різати. Звісно, клейка стрічка працює за умов, близьких до вакууму. Вона працює скрізь. Клейка стрічка – це магія, і люди повинні її обожнювати.
Тепер я розумію, що задумали в NASA. Ззаду марсохід має шлюз, який ми не будемо зачіпати. Отвір починатиметься трохи далі, та все одно місця для Великої Трійки залишиться з головою.
Гадки не маю, як вони планують ту Трійку живити двадцять чотири з половиною години на день та ще й мати енергію, щоб їхати. Закладаюся, що вони теж не знають. Але вони розумні, придумають що-небудь.
[11:49] ЛРР: Наскільки нам видно, ти намітив усе так, як треба, за умови, що з протилежного боку начерк ідентичний. Маєш дозвіл починати свердлити.
[12:07] Вотні: Так вона мені одного разу і сказала.
[12:25] ЛРР: Серйозно, Марку? Серйозно?
Спочатку я розгерметизував причеп. Вважайте мене навіженим, але я не хочу, щоб свердел ракетою вилетів мені в обличчя.
Тоді треба було вибрати, звідки почати. Я подумав, що легше буде збоку. І помилився.
Легше було б з даху. з боку доводилося морочитися, бо я мусив спрямовувати свердел паралельно до поверхні. Це вам не татків ручний дриль. Ця бандура метр завдовжки, а тримати її безпечно тільки за ручки.
Ох і погано ж воно врізалося в матеріал! Я притискав дриль до корпуса марсохода і вмикав його, але він гуляв по всій поверхні. Тож я взяв свого вірного молотка і викрутку. Вдаривши кілька разів, я вищербив у вуглецевому композиті ямку.
Примостивши свердел у ямку, я зміг утримувати його на одному місці. Як і передбачали в NASA, на один отвір я витратив дві з половиною хвилини.
Я повторив процедуру вдруге і впорався набагато краще. Після третього отвору, замигтів вогник, що свідчив про перегрів дриля.
Бідолаха дриль не був створений для такої тривалої безперервної роботи. на щастя, він визначав перегрів і попереджав мене. Тож я спер його на верстак і дав йому охолонути кілька хвилин. Одне можна сказати про Марс: тут дійсно холодно. Ріденька атмосфера погано проводить тепло, але дайте їй трохи часу, і вона охолодить будь-що.
Я зняв кожух дриля, щоб якось протягти дріт усередину. Це дало приємний побічний ефект у вигляді того, що він охолоджувався швидше. Втім, щокілька годин я мусив ретельно протирати його від накопиченої пилюки.
До 17:00, коли сонце почало заходити, я проробив сімдесят п’ять отворів. Непоганий початок, але й попереду залишилась ще прірва роботи. Настане мить (мабуть, завтра), коли я муситиму свердлити там, куди не зможу дістати з поверхні.
«Верстак» я взяти не можу. на ньому стоїть «Пасфайндер», і останнє, що мені зараз треба – це порушити в ньому що-небудь. Але я ще маю три деталі посадкового механізму АПМ.
Втім, це морока на завтра. Залишок дня я присвячу вечері з повної порції.
Оооо, так. Правильно. Або мене врятують на сол 549, або я помру. Це значить, що в мене їжі на 35 солів більше, ніж треба. Тож я можу часу від часу себе потішити.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 194
В середньому на один отвір я витрачаю 3,5 хвилини. Сюди входять періодичні передихи для охолодження дриля.
Я встановив це, просвердливши весь бісів день. Після восьми годин нудної, фізично напруженої роботи, я міг похвалитися 137 зробленими отворами.
Виявилося, що діставати до віддалених місць зовсім неважко. Мені для цього не потрібні залишки посадкового механізму. Тільки й треба було, що знайти на чому стояти. Я використав для цього контейнер для геологічних зразків (також відомий як «ящик»).
До того, як я встановив зв’язок з NASA, я міг працювати і довше восьми годин. Навіть провівши надворі десять годин, я ще не черпав з «аварійного» запасу повітря. Але NASA повне квочок, які не дозволяють мені гратися надворі довше, ніж передбачено процедурами.
Разом із сьогоднішнім шматом, я вже впорався десь із чвертю роботи з вирізання частини даху. Або, принаймні, з чвертю свердління. Тоді мені залишиться вибити 759 маленьких шматочків зубилом. Я не впевнений, що знаю, як вуглецевий композитний матеріал сприйме це. Але в NASA спочатку тисячу разів зроблять це на Землі, а тоді підкажуть мені найкращий спосіб.
Хай там як, а з цією швидкістю мені знадобляться ще чотири соли (занудливої до сказу) роботи, щоб закінчити свердлити.
Я повністю вичерпав запас поганючих телесеріалів сімдесятих командира Льюїс. І перечитав усі детективні книжки Йогансен.
Я вже нишпорив у речах інших своїх товаришів, щоб знайти якусь розвагу. Але все, що є у Фоґеля – німецьке. Бек привіз тільки медичні журнали, а Мартінез узагалі нічого не взяв.