Сто кілометрів за сол – це дуже оптимістично. Скажімо, я зможу долати 90 кілометрів за сол, зупиняючись на кожен п’ятий для відновлення кисню. Так я маю дістатися мети за сорок п’ять солів. Було б пречудово!
До інших новин: до мене дійшло, що у NASA, певно, зі страху понакладали в штанці купи цегли. Вони слідкують за мною з супутників і вже шостий день не бачать, щоб я виходив з Дому. Спині трохи полегшало, тож непогано було б написати їм кілька рядків.
Я вийшов на ПКД. Цього разу, перекладаючи каміння з надзвичайною обережністю, я виклав азбукою Морзе наступне повідомлення: «ПОШКОДИВ СПИНУ. ВЖЕ КРАЩЕ. ПРОДОВЖУЮ ГОТУВАТИ МАРСОХІД».
На тому я вирішив, що фізичної праці на сьогодні досить. не варто перенапружуватись.
Думаю, зараз саме час для купелі.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 208
Сьогодні я експериментував з панелями.
Спершу я перевів Дім у маловитратний режим: ніяких внутрішніх вогнів, неключові системи вимкнуто, опалення призупинено. Все одно я більшу частину дня мав провести надворі.
Тоді я від’єднав двадцять вісім панелей від сонячної ферми і перетяг їх до марсохода. Чотири години я складав їх і так, і сяк. Бідолашний марсохід став схожий на вантажівку «Селюків з Беверлі-Гіллз». Щоб я не робив, нічого не виходило.
Єдиний спосіб везти всі двадцять вісім панелей на даху – це скласти їх таким високим стосом, що вони попадали б на першому повороті. Якби я зв’язав їх, вони б упали разом. Якби я знайшов спосіб ідеально прикріпити їх до марсохода, він би перекинувся. Я навіть перевіряти не хотів. з одного погляду все було ясно, а я не хотів нічого ламати.
Я ще не вирізав шмат даху з причепа. Половина отворів готова, але я ще нічого не вирішив. Якщо дах залишиться на місці, я зможу везти чотири стоси по сім панелей. Вийде непогано; та сама кількість, яку я віз до «Пасфайндера», помножена на два марсоходи.
Халепа в тому, що та діромаха мені таки потрібна. Регулятор працює тільки за умов нормального тиску і він завеликий, щоб вміститися у непристосованому марсоході. А на додачу генератору кисню теж потрібен нормальний тиск під час роботи. Я збираюся вмикати його раз на п’ять солів, але що я на той сол робитиму? Ні, діромаху таки треба пробити.
Таким чином, я зможу везти двадцять одну панель. Треба знайти, куди ввіпхнути решту сім. Єдине місце, куди їх можна припасувати – боки марсохода і причепа.
Однією з моїх ранніх модифікацій стали сакви, які я перекидав через марсохід. з одного боку тримався додатковий акумулятор (вкрадений з того, що зараз стало причепом), а з іншого каміння грало роль противаги.
Цього разу сакви мені не потрібні. Я можу повернути другий акумулятор в причеп, звідки взяв. Це навіть звільнить мене від клопоту зупинятися посеред перегону і виходити назовні, щоб перемкнути дроти. Коли марсоходи зчеплені, мені доступні ресурси обох, включно з електрикою.
Тому я пішов і повернув акумулятор причепа на місце. Мені знадобилося на це дві години, але тепер він не заважає. Я зняв сакви й поклав їх поруч. Вони можуть стати в пригоді по дорозі. Якщо перебування в Марсіянському клубі мене чогось і навчило, то це того, що в пригоді може стати будь-що.
Я звільнив боки причепа і марсохода. Трохи їх пороздивлявшись, я знайшов рішення.
Я зроблю L-подібні полиці, що стирчатимуть з-під шасі, з гаками, загнутими вгору. Тоді я поставлю панелі на ці полиці і притулю їх до марсохода. І прив’яжу саморобною мотузкою.
Загалом я матиму чотири «полиці»; дві на марсоході і дві на причепі. Якщо полиці стирчатимуть у боки настільки, що на них стануть по дві панелі, я зможу таким чином взяти вісім зайвих. Навіть на одну панель більше, ніж я збирався.
Зроблю і встановлю ті полиці завтра. Зробив би сьогодні, але вже стемнішало, а я розледачів.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 209
Змерз уночі. Я так і не увімкнув сонячні панелі, тож Дім залишився в режимі зберігання енергії. Я увімкнув опалення (бо ще не сказився), але заради економії встановив температуру на 1°C. Пробудження в крижаному повітрі несподівано навіяло ностальгію. Врешті-решт, я виріс у Чикаго.
Але ностальгія зігріває ненадовго. Я заприсягнувся встановити полиці сьогодні, щоб можна було повернути панелі на сонячну ферму. Тоді я зміг би знов увімкнути кляте опалення.
Я пішов до посадкового механізму АПМ, щоб надерти звідти металу для полиць. Більша частина АПМ зроблена з композитів, але посадковий механізм повинен був поглинути удар під час посадки. Для цього знадобився метал.
Я заніс деталь механізму до Дому, щоб не морочитися з нею в скафандрі. То була трикутна металева решітка, скріплена болтами. Я розібрав її.
Для надання полицям потрібної форми знадобився молоток і… ну, і все. Щоб зробити «L», багато точності не потрібно.
Мені потрібні були отвори для болтів, що кріпитимуть полиці. на щастя, дриль, убивця «Пасфайндера», швидко із цим упорався.
Я боявся, що прикріпити полиці до захисного дна марсохода буде важко, але виявилося навпаки. Захисне дно легко знімається. Трохи посвердливши й повкручувавши болти, я закріпив на ньому полиці і повернув його на марсохід. Важливе зауваження: шасі не є частиною герметичної кабіни. Дірки, що я поробив, не випускатимуть моє повітря.
Я перевірив полиці, погупавши об них каменюччям. Ми, вчені планетного масштабу, відомі такими тонкими експериментами.
Переконавшись, що полиці не зламаються за першої-ліпшої нагоди, я спробував розкласти панелі по-новому. Два стоси по сім панелей на даху марсохода, ще сім панелей на причепі, а також по дві на кожну полицю. Влізли всі.
Прив’язавши панелі, я трохи покатався. Звичайні прискорення і гальмування, чимраз крутіші повороти, аварійна зупинка – панелі навіть не ворухнулися.
Двадцять вісім панелей, малюки! І місце для ще однієї!
Заслужено помахавши кулаками в повітрі, я розвантажив панелі й перетяг їх назад на сонячну ферму. Досить мені чиказьких ранків.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 211
Я широко посміхаюся. Усмішкою чоловіка, який казна-що виробляв зі своєю машиною і нічого не зламав.
Витратив сьогоднішній день на те, щоб повикидати непотріб з марсохода й причепа. До справи я взявся енергійно. Простір всередині кабін дорожчий за золото. Що більше мотлоху я викину з марсохода, то більше місця залишиться для мене. Що більше я викину з причепа, то більше припасів я зможу везти в ньому і менше – в марсоході.
Перші на вихід: місця для пасажирів. Бувайте!
Далі: немає сенсу залишати в причепі системи життєзабезпечення. Кисневі балони, азотні балони, пристрій для фільтрування СО2 – то все непотріб. Він отримуватиме повітря з марсохода (котрий має власний набір цих систем), а ще я візьму регулятор і генератор кисню. Системи Дому і марсохода дублюватимуть одна одну, а більшого мені не треба.
Я виламав сидіння водія і панель керування з причепа. З’єднання з марсоходом фізичне, і причепу не потрібно нічого робити, щоб його тягли і наповнювали повітрям. Йому не треба мати ані мізків, ані систем керування. Щоправда, я зберіг його комп’ютер. Він маленький і легкий, тож я візьму його з собою. Якщо з комп’ютером марсохода в дорозі щось трапиться, я матиму йому заміну.
Після цього в причепі з’явилася прірва вільного місця. Настав час експериментів.
Дім має дванадцять акумуляторів на 9 кіловат-годин кожен. Вони здорові й незграбні. Понад два метри заввишки, півметра завширшки і три чверті метра завтовшки. Збільшення їх розмірів дозволило досягти меншої ваги на кіловат-годину накопиченої енергії. Знаю, звучить нелогічно. Але коли в NASA дізналися про можливість зменшення маси за рахунок збільшення об’єму, вони ухопилися за неї обома руками. За масу, яку посилають на Марс, доводиться дорого платити.
Я зняв два з них. Якщо я поверну їх до вечора, нічого поганого не станеться. Дім здебільшого використовує акумулятори вночі.