Одна заковика: я мусив причепити ЗВРА ззовні. Вигадливо названий «зовнішній вузол регулятора атмосфери» потрібен для охолодження і розділення повітря. Навіщо переводити купу енергії на замороження, якщо прямо за стіною холодно так, що аж не віриться?
Регулятор проганяє повітря через ЗВРА, дозволяючи Марсу охолодити його. Повітря виходить назовні через трубку, що проходить крізь хлипак у стіні Дому, і повертається всередину через іншу трубку, схожу на першу.
Пропустити трубки крізь матеріал намету було неважко. Я мав кілька запасних вирізів матеріалу з клапанами. Вони є нічим іншим, як шматками покриття для Дому десять на десять сантиметрів з хлипаком посередині. Звідки вони в мене? Подумайте, що сталося б, якби під час звичайної місії зламався хлипак регулятора. Уся місія собаці під хвіст. Простіше послати запасні частини.
Сам ЗВРА доволі невеликий. Я зробив для нього поличку якраз під полицею для сонячних панелей. Тепер усе готове до того, щоб переставити сюди регулятор і ЗВРА.
Але роботи і без того повно.
Я не кваплюся, працюю потихеньку. Один чотиригодинний вихід на ПКД на день, решта часу присвячена відпочинку в Домі. А ще час від часу я беру вихідний, особливо, якщо спина болить. Травмуватися зараз не можна.
Надалі я намагатимусь краще вести журнал. Тепер, коли я справді можу врятуватися, його, мабуть, хтось та прочитає. Буду старанно заповнювати його щодня.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 380
Доробив тепловий резервуар.
Пам’ятаєте мої експерименти з РТГ і гарячими ваннами? Принцип той самий, але трохи вдосконалений: я повністю занурив РТГ. Так я не витрачатиму тепло дурно.
Я почав з великого жорсткого контейнера для зразків (який поза межами NASA називають пластиковою коробкою). Я завів трубку через верх і пустив її під стінкою. Тоді я скрутив її в спіраль на дні, закріпив клеєм на місці й заліпив інший кінець. За допомогою найтоншого свердла я наробив у завитку десятки дірочок. Сенс у тому, щоб зворотній потік переохолодженого повітря проходив через воду маленькими бульбашками. Збільшена площа поверхні даватиме повітрю змогу нагріватися краще.
Тоді я взяв середній гнучкий контейнер для зразків («пакетик із застібкою») і спробував закрити в ньому РТГ. Але оскільки той має неправильну форму, я не зміг видалити з торбинки геть усе повітря. Я не можу його там залишити. Замість того, щоб гріти воду, тепло накопичуватиметься в повітрі, поки не розплавить торбинку.
Я кілька разів пробував так і сяк, але щоразу десь лишалась повітряна кишеня, якої я не міг позбутися. Я вже почав дратуватися, коли раптом згадав, що маю шлюз.
Одягнувши скафандр, я зайшов до шлюзу №2 і повністю його розгерметизував. Тоді я кинув РТГ у торбинку і закрив її. Бездоганна вакуумна упаковка.
Тоді надійшла пора випробувань. Я поклав торбинку з РТГ на дно контейнера і залив його водою. Він вміщує двадцять літрів, і РТГ швидко їх нагрів. Температура зростала на градус за хвилину. Я почекав, поки вода нагріється принаймні до 40°C. Тоді я під’єднав трубку зворотного потоку регулятора і почав стежити за подіями.
Вийшло чудово! Повітря легко піднімалося бульбашками, як я і думав. Навіть краще, бо бульбашки переколочували воду, рівномірно розподіляючи тепло.
Я дав йому попрацювати годину, і в Домі похолоднішало. РТГ не встигає за загальною втратою тепла з чималої поверхні Дому. Це не проблема. Я вже з’ясував, що він може підтримувати температуру в марсоході.
Я знов під’єднав трубку зворотного потоку до регулятора, і все стало як було.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 381
Я трохи поміркував про законодавство на Марсі.
Знаю, негоже думати про таку дурню, але в мене море вільного часу.
Міжнародна угода проголошує, що жодна країна не може заявити свої права на будь-що поза межами Землі. А згідно положень іншої угоди, якщо територія не належить жодній країні, застосовуються морське право.
Таким чином, Марс – це «нейтральні води».
NASA – американська невійськова організація, і Дім належить їй. Тож поки я в Домі, застосовується американське законодавство. Виходячи назовні, я потрапляю в нейтральні води. Заходячи до марсохода, я знову під дією американських законів.
А ось найцікавіше: я збираюся поїхати до Скіапареллі й реквізувати посадковий модуль «Ареса-4». Чіткого дозволу зробити це я не отримував, та й не зможу аж поки не потраплю на борт «Ареса-4», де є робочі засоби зв’язку. Від моменту, коли я ступлю на борт «Ареса-4» і до того, як я поговорю з NASA, вважатиметься, що я без дозволу захопив контроль над судном у нейтральних водах.
Що зробить мене піратом!
Космічним піратом!
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 383
Вам, певно, цікаво, чим ще я займаюся у вільні години. Багато часу я витрачаю на відсиджування своєї ледачої гепи перед телевізором. Але ви теж, тож не докоряйте мені.
Також, я планую свою подорож.
Експедиція по «Пасфайндер» була прогулянкою по морозиво до крамниці. Пласка, рівна місцина всю дорогу. Труднощі виникали тільки з навігацією. Але подорож до Скіапареллі передбачає чималі перепади висоти.
Я маю грубу супутникову мапу всієї поверхні планети. Вона не дуже детальна, але і така за щастя. у NASA не сподівалися, що я завіюся за 3200 кілометрів від Дому.
Ацидалійська рівнина (де я зараз) лежить не дуже високо. Як і кратер Скіапареллі. А от між ними місцевість стрибає вгору-вниз на 10 кілометрів, що віщує мені чимало небезпечного водіння.
Справи йтимуть гладенько, поки я їхатиму ацидалійськими краями, але це лише перші 650 кілометрів. За ними лежить решето кратерів Аравійської землі.
Але є одна обставина і на мою користь, і я присягаюся, це – дар Божий. з якоїсь геологічної причини, на шляху лежить долина Маурс, що ідеально збігається з моїм маршрутом.
Мільйони років тому тут протікала ріка. Тепер це долина, що прорізає жорстку поверхню Аравії, і виводить майже точно на Скіапареллі.
Від Ацидалійщини до долини Маурс я матиму 1350 кілометрів відносно легкої дороги.
Решта ж 1850 кілометрів… ну, там буде не так приємно. Особливо коли доведеться спускатися до самого кратера Скіапареллі. Пхе.
Але годі. Долина Маурс. Шикарно.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 385
Найгіршою частиною подорожі до «Пасфайндера» було цілодобове сидіння в марсоході. Довелося жити в тісному приміщенні, повному сміття і запаху немитого тіла. Геть як у коледжі.
*Сміх за кадром*
Серйозно кажу, було гидко. Двадцять два соли мерзенної жалюгідності.
Я планую вирушити до Скіапареллі за 100 солів до свого порятунку (або смерті) і Богом присягаюся, що коли мені доведеться жити стільки часу в марсоході, то я з себе скальп зніму.
Мені потрібне таке місце, де можна зробити кілька кроків і ні об що не вдаритися. І перебування назовні в клятому скафандрі не рахується. Мені потрібен особистий простір, а не 50 кілограмів одягу.
Тож сьогодні я почав робити намет. Там я зможу перепочити, поки заряджатимуться акумулятори, і спати в зручному положенні.
Нещодавно я пожертвував одним з двох надувних наметів, щоб накрити причеп, але другий і досі в бездоганному стані. А ще краще те, що він приєднується до шлюзу марсохода. Перед тим, як стати картопляним городом, намет мав слугувати марсохода рятувальною шлюпкою.
Я міг приєднати його до шлюзу обох машин. Комп’ютер і системи управління будуть в марсоході. Якщо мені знадобиться перевірити стан чого-небудь (скажімо, роботу життєзабезпечення чи швидкість заряджання акумуляторів), я повинен мати до них доступ. Таким чином, я зможу просто перейти назад. Ніякої ПКД.