Також під час подорожі я триматиму намет складеним у марсоході. в разі нагальної необхідності, я зможу швидко його дістатися.
Надувний намет стане основою моєї «спальні», але тільки основою. Він не надто великий, принаймні, ненабагато просторіший за марсохід. Але він приєднується до шлюзу, а це чудовий початок. Я збираюся подвоїти його висоту і площу підлоги. Тоді я матиму простору і затишну спочивальню.
Для підлоги я візьму настил з двох наметів. А як не візьму, то моя спальня стане хом’ячиною кулькою, бо матеріал покриття Дому гнучкий. При зростанні внутрішнього тиску він прагне набути кулястої форми, а така форма не дуже практична.
Щоб подолати це, Дім і намети мають підлогу з особливого матеріалу. Він складається з безлічі маленьких сегментів, які не розгортаються більш ніж на 180 градусів, тож підлога лишається пласкою.
Підлога намету шестикутна. Я маю ще одну, яка залишилась від того, що зараз стало надувним дахом причепа. Коли я закінчу, спальня матиме вигляд двох шестикутників зі спільною стороною, стінами по периметру і такою-сякою стелею.
На втілення цього плану доведеться витратити дуже багато клею.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 387
Мої намети 1,2 метра заввишки. Їх робили не для зручності, а для того, щоб астронавти мали де перечекати, поки їх врятують товариші. А я хочу мати два метри. Я хочу стояти рівно! не думаю, що прошу забагато.
На папері зробити це неважко. Мені лиш треба нарізати матеріал шматками потрібних форм, склеїти їх разом, а тоді прикріпити до рідного матеріалу наметів і підлоги.
Але матеріалу знадобиться багато. Я починав місію з шістьма квадратними метрами і використав уже майже все. Більшу частину – на латання Дому після того, як він рвонув.
Най буде проклятий шлюз №1.
Хай там як, на мою спальню знадобиться 30 квадратних метрів того добра. на достобіса більше, ніж залишилося. на щастя, я маю і додаткове джерело покриття для Дому: Дім.
Заковика в тому (отут слідкуйте уважно, бо наукова складова тут доволі заплутана), що коли я виріжу дірку в Домі, то все повітря вилетить.
Мені доведеться розгерметизувати Дім, вирізати скільки треба шматків, і знову склеїти Дім (який стане меншим). Сьогодні я вираховував точні розміри і форму матеріалу, який мені потрібен. Дуже важливо тут не напартачити, тож я тричі все перевірив. І навіть збудував паперову модель.
Дім має форму купола. Якщо вирізати покриття біля підлоги, то я зможу натягнути новий край матеріалу до неї і знову прикріпити його там. Дім стане кривобоким куполом, але то дрібниці. Аби тиск тримав. Мені треба, щоб він протримався шістдесят два соли.
Я розмітив стіну фломастером. Тоді я довго вимірював розміри шматків, перевіряючи все знову і знову.
Сьогодні я тільки це і робив. Здається, що небагато, але розрахунки і розробка дизайну забрали увесь день. Вже час вечеряти.
Я вже кілька тижнів їм картоплю. Теоретично, якщо дотримуватись наміру їсти по три чверті порції, я мав би ще їсти наші раціони. Але трьох чвертей дотримуватись важко, тож тепер я їм картоплю.
До запуску мені вистачить, тож я не голодуватиму. Але картопля мені вже в печінках сидить. А ще вона багата грубими волокнами, тож… Скажімо просто: добре, що я на цій планеті один.
Я зберіг п’ять порцій їжі для особливих нагод і написав назви на кожній. Я з’їм «Від’їзд» у той день, коли вирушу до Скіапареллі. «Півдороги» я з’їм, коли промину позначку «1600 км», а «Прибуття» – вже на місці призначення.
На четвертій написано «Пережив таке, що мало мене не вбило», бо якесь проклятуще лайно точно станеться, я відчуваю це. Ще не знаю, що то буде, але воно станеться. Зламається марсохід чи я зляжу з фатальним гемороєм, надибаю ворожих марсіян чи ще яку вражу силу. І тоді (якщо виживу) я з’їм цю порцію.
П’яту я берегтиму до дня злету. Називається «Остання страва».
Можливо, назва не дуже вдала.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 388
Почав день з картоплі. Запив її марсіянською кавою. Це я так називаю гарячу воду з розчиненою в ній пігулкою кофеїну. Справжня кава в мене вийшла кілька місяців тому.
Першим на порядку денному стояло питання ретельного переобліку начиння Дому. Треба переписати все, що може попсуватись без атмосферного тиску. Звісно, кілька місяців тому все, що було в Домі, пережило позапланове тренування з розгерметизації. Але цього разу керуватиму я, тож чом би й не зробити все правильно?
Головне – це вода. Коли Дім рвонув, я втратив 300 літрів через сублімацію. Цього разу такого не станеться. Я злив з відновлювача всю воду і позакривав резервуари.
Тоді залишалося лиш позбирати цяцьки і скинути їх на купу в шлюзі №3. Там опинилося все, що на мою думку не дружить з повним вакуумом. Всі ручки, пляшечки з вітамінами (може, це й не потрібно, але я не хочу ризикувати), медичні запаси і т.д.
Тоді я провів контрольоване відключення Дому. Життєво важливі системи створены так, що можуть пережити вакуум. Розгерметизація Дому – лиш один з багатьох сценаріїв, які продумали у NASA. Я вимкнув усі системи одна за одною, а останнім – головний комп’ютер.
Я одяг скафандр і розгерметизував Дім. Минулого разу покриття розірвалося і розкидало все в різні боки. Тепер цього не станеться. Купол здебільшого підтримується тиском повітря, але є ще й гнучкі опори, розставлені по всьому Домі, щоб його підтримувати. За їх допомогою Дім і напинався.
Я дивився, як м’яко опускалося покриття на опори. Щоб забезпечити повну розгерметизацію, я відкрив шлюз №2 настіж. А шлюз № 3 не чіпав. Всередині нього підтримувався нормальний тиск заради складеної в ньому купи різноманітного мотлоху.
А тоді я почав різанину!
Я не інженер з матеріалів; моєму проекту спальні бракує елегантності. Він передбачає шість метрів периметру і стелю. Ні, там не буде прямих кутів (герметизовані приміщення такого не схвалюють). Надута спальня матиме округлішу форму.
Хай там як, усе це значить, що я мав вирізати два здоровезні шматки з покриття. Один для стін, а інший – для стелі.
Розітнувши Дім, я підтягнув край покриття до підлоги і знову скріпив їх разом. Ви ніколи не напинали намет? Ізсередини? в повному обладунку? Ох я ж і намарудився.
Я підняв тиск до однієї двадцятої нормального, щоб перевірити, чи Дім його триматиме.
Ха-ха-ха! Звісно, ні! Дірок як у решеті. Довелося їх шукати.
На Землі, дрібні часточки зв’язуються водою або стираються на ніщо. на Марсі вони лишаються там, де є. Верхній шар піску схожий на тальк. Я пішов надвір з торбинкою і пошкріб поверхню. Трапився мені й звичайний пісок, але й пороху теж немало.
Я змусив Дім підтримувати одну двадцяту атмосфери, компенсуючи витік повітря. Тоді я пахкав торбинкою, щоб найменші часточки злетіли в повітря. Їх швидко потягло до місць витоків. Кожен знайдений витік я заливав гумою.
На це знадобилося кілька годин, але нарешті покриття трималося міцно. Дім став схожий на барліг у якомусь ґетто, скажу я вам. Стеля в цьому кутку нижча за решту Дому. Щоразу, як я сюди підходитиму, мені доведеться тут пригинатися.
Я збільшив тиск до нормального і почекав годину. Витоків не було.
День випав важкий і фізично вимогливий. Я геть виморився, але спати не можу. Кожен звук лякає мене до гикавки. Це що, Дім тріщить? Ні? Гаразд… Що то було? Нічого? Гаразд…
Жахливо, що моє життя залежить від моєї криворукої латанини.
Час ковтнути снодійну пігулку з медичних запасів.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 389
Що вони кладуть у ті снодійні пігулки? Вже полудень.
Дві чашки марсіянської кави мене трохи освіжили. не питиму більше тих пігулок. Мені ж не треба зранку на роботу йти.
Втім, з того, наскільки я не мертвий, ви, певно, зрозуміли, що Дім за ніч не репнув. Шов міцний. Страшний, мов чума, але міцний.