Выбрать главу

На відміну від Ацидалійської рівнини, Аравійська земля вкрита кратерами, як решето дірками. А кожен кратер являє собою дві різкі зміни висоти. Спочатку вниз, потім вгору. Я з усіх сил намагався прокласти між ними найкоротший маршрут. Впевнений, що його доведеться змінювати, коли я їхатиму ним насправді. Жоден план битви не переживає першої сутички з ворогом.

•••

Мітч сів на своє місце в кімнаті для нарад. Зібралася звичайна братія: Тедді, Венкат, Мітч і Енні. Але цього разу також прийшла Мінді Парк і якийсь чоловік, якого Мітч ніколи до того не бачив.

– Що сталося, Венку? – спитав Мітч. – Що за раптовий збір?

– Ситуація розвивається, – сказав Венкат. – Мінді, чом би тобі не розповісти про останні події?

– Гм, так, – сказала Мінді. – Здається, Вотні успішно приєднав надувний дах до причепа. Загалом, він діяв за планом, який ми йому переслали.

– Чи відомо, наскільки він міцно тримається? – спитав Тедді.

– Доволі міцно, – відповіла вона. – Він стоїть однаково надутий вже кілька днів. Також, він збудував якусь… кімнату.

– Кімнату? – спитав Тедді.

– Я думаю, він зробив її з покриття Дому, – пояснила Мінді. – Вона приєднується до шлюзу марсохода. Гадаю, він вирізав шмат з Дому, щоб її зробити. не знаю, навіщо вона йому.

Тедді повернувся до Венката.

– Для чого вона може бути потрібна?

– Ми гадаємо, що це майстерня, – сказав Венкат. – Коли він дістанеться Скіапареллі, то матиме чимало роботи, готуючи АПМ. Її легше виконувати без скафандру. Певно, він збирається зробити в тій кімнаті стільки, скільки буде можливо.

– Розумно, – сказав Тедді.

– Вотні розумний хлопець, – сказав Мітч. – А як там його життєзабезпечення?

– Гадаю, він усе зробив, – сказала Мінді. – Він переніс ЗВРА.

– Перепрошую, – втрутилася Енні. – Яке таке ЗВРА?

– Зовнішній вузол регулятора атмосфери, – сказала Мінді. – Він закріплений на Домі ззовні, тож я помітила, коли він зник. Певно, він встановив його на марсохід. Іншої причини переносити його немає, тож я вирішила, що він запустив там життєзабезпечення.

– Шикарно, – сказав Мітч. – Усе складається так, як треба.

– Рано святкувати, Мітчу, – сказав Венкат. Він показав на незнайомця. – Це Рендал Картер, один з марсіянських метеорологів. Рендале, розкажи усім те, що ти розказав мені.

Рендал кивнув.

– Дякую, докторе Капур. – Він розвернув свій ноутбук, щоб показати карту Марса. – Останні кілька тижнів у Аравійській землі збиралася пилова буря. Невеликої інтенсивності. Вона не заважатиме вести марсохід.

– То в чому ж проблема? – спитала Енні.

– Це повільна пилова буря, – пояснив Рендал. – Вітер слабкий, але й такого вистачить, щоб підняти з поверхні дуже маленькі часточки й зігнати їх у щільні хмари. Таке трапляється п’ять чи шість разів на рік. От тільки тривають такі бурі місяцями, накривають величезні простори й насичують атмосферу пилом.

– Я й досі не розумію, в чому тут проблема, – сказала Енні.

– Світло, – сказав Рендал. – Загальна кількість світла, що досягає поверхні в зоні пилової буря дуже невелика. Зараз вона становить двадцять відсотків звичайної. А марсохід Вотні живлять сонячні панелі.

– Зараза, – сказав Мітч, потираючи очі. – І ми не можемо його попередити.

– Тож він отримуватиме менше енергії, – сказала Енні. – Хіба не можна заряджатися трохи довше?

– Наразі, план передбачає, що він заряджатиме акумулятори цілий день, – пояснив Венкат. – Отримуючи в п’ять разів менше світла, він муситиме заряджати їх у п’ять разів довше, щоб отримати стільки ж енергії. Сорок п’ять солів подорожі перетворяться на двісті двадцять п’ять. Він пропустить проліт «Гермеса».

– А «Гермес» не може на нього почекати? – спитала Енні.

– Це ж проліт, – сказав Венкат. – «Гермес» не виходитиме на орбіту Марса. Якби він вийшов, то не зміг би повернутися назад. Для виходу на зворотну траєкторію їм потрібна швидкість.

Кілька секунд ніхто не озивався, а тоді Тедді сказав:

– Будемо сподіватися, що він зможе подолати це. Ми слідкуватимемо за його рухом і…

– Ми не зможемо, – урвала його Мінді.

– Не зможемо? – спитав Тедді.

Вона похитала головою.

– Супутники нічого не бачитимуть крізь пил. Щойно він заїде до того регіону, ми не бачитимемо нічого, поки він не виїде з іншого боку.

– Тоді… – сказав Тедді. – Трясця.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 439

Перед тим, як довірити своє життя цій машинерії, я повинен її випробувати.

І не так лагідно, як я робив досі. Звісно, я перевірив генерацію енергії, життєзабезпечення, спальню і надувний дах на причепі. Але треба переконатися, що усі складові можуть працювати разом.

Я збираюся завантажити причеп як на довгу дорогу і їздити по колу. Оскільки я не віддалятимусь від Дому більш, ніж на 500 метрів, то зі мною нічого не станеться, навіть коли щось і зламається.

Я присвятив сьогоднішній день завантаженню марсохода й причепа для випробування. Я хочу, щоб їх вага відповідала тій, яку вони матимуть під час справжньої подорожі. Крім того, я хочу знати, чи буде вантаж соватися підлогою чи битися об щось.

Я зробив одну поступку здоровому глузду: залишив запаси води в Домі. Завантажив усього двадцять літрів. Цього вистачить на час випробування і не більше. у цій механічній почварі, яку я створив, тиск може впасти з купи причин, а я не хочу, щоб уся моя вода википіла, якщо це станеться.

Під час справжньої подорожі я матиму 620 літрів води. Я надолужив нестачу ваги, наклавши 600 кілограмів каміння поруч з рештою моїх припасів.

На Землі університети й уряди готові заплатити мільйони, щоб отримати каміння з Марса. А я використовую його замість баласту.

Сьогодні я проведу ще один маленький експеримент. Переконавшись, що акумулятори наснажені повністю і працюють нормально, я від’єднав марсохід і причеп від живлення з Дому. Спатиму я в Домі, але залишу життєзабезпечення в марсоході увімкненим. Системи підтримуватимуть нормальний склад повітря, а завтра я подивлюся, скільки на це пішло енергії. Я слідкував за споживанням енергії, поки живлення йшло з Дому, і не побачив нічого несподіваного. Але це стане справжнім підтвердженням. Назвемо це «випробуванням власних джерел живлення».

Мабуть, це не найкраща назва. «Аполлон-1» не дасть збрехати.

•••

Екіпаж «Гермеса» зібрався в «залі».

– Давайте швиденько обговоримо стан справ, – сказала Льюїс. – Ми всі відстаємо від наших графіків наукових експериментів. Фоґелю, почнемо з тебе.

– Я замінив дріт у VASIMR 4, – рапортував Фоґель. – Це був наш останній товстожильний дріт. Якщо така проблема виникне знову, доведеться сплітати кілька тонкожильних, щоб провести такий струм. Також, знижується вихід енергії від реактора.

– Йогансен, – сказала Льюїс, – що не так з реактором?

– Мені довелося його прикрутити, – сказала Йогансен. – Справа в охолоджувальних платівках. Вони не відводять стільки тепла, скільки раніше. Окислюються.

– Як таке могло статися? – спитала Льюїс. – Вони ж іззовні корабля. Там немає нічого, з чим вони могли б реагувати.

– Гадаю, що вони набрали пилу або повітря через крихітні витоки з самого «Гермеса». Хай там як, а вони точно окислюються. Оксидна плівка забиває мікрорешітки, що зменшує площу поверхні. А що менше площа поверхні, то гірше розсіюється тепло. Тож я обмежила потужність реактора, щоб уникнути перегрівання.

– Ми можемо якось полагодити охолоджувальні платівки?

– Процес відбувається на мікроскопічному рівні, – сказала Йогансен. – І нам знадобилась би лабораторія. Зазвичай платівки міняють після кожної місії.