– Ми зможемо подавати достатньо енергії на двигуни до кінця місії?
– Так, якщо швидкість окислення не збільшиться.
– Гаразд, стеж за цим. Беку, як наше життєзабезпечення?
– Кульгає, – відповів Бек. – Ми в космосі набагато довше, ніж розраховували при створенні цих систем. в них є купка фільтрів, які зазвичай замінюють після кожної місії. Я знайшов спосіб чистити їх у хімічній ванні, яку я обладнав у лабораторії, але вона роз’їдає і самі фільтри. Поки що усе добре, але хто знає, що зламається наступним.
– Ми знали, що таке траплятиметься, – сказала Льюїс. – Конструкція «Гермеса» передбачає капітальний ремонт після кожної місії, але ми продовжили «Арес-3» з 396 днів до 898. Щось обов’язково ламатиметься. Ми маємо повне NASA помічників на такі випадки. Нам лиш треба вчасно проводити обслуговування. Мартінезе, що за пригода з твоєю каютою?
Мартінез наморщив чоло.
– Вона намагається мене підсмажити. Контроль температури не вправляється. Я думаю, проблема в трубах у стіні, які проводять охолоджувальну суміш. Я не можу їх дістати, бо вони зашиті в корпус. Кімнату можна використовувати для зберігання нечутливого до температури вантажу, але це все.
– То ти перебрався до Маркової кімнати?
– Вона поруч з моєю, – сказав він. – у ній те саме.
– То де ж ти спиш?
– У шлюзі №2. Це єдине місце, де люди через мене не перечіпатимуться.
– Недобре, – сказала Льюїс, хитаючи головою. – Якщо одні-єдині двері не витримають, ти загинеш.
– Не можу придумати, де мені ще можна спати, – сказав він. – Корабель доволі захаращений, а якщо я спатиму в коридорі, то заважатиму ходити.
– Гаразд, відтепер спатимеш у кімнаті Бека. Бек може спати у Йогансен.
Йогансен зашарілася і ніяково опустила очі.
– То… – сказав Бек, – ти знала про це?
– А ти думав, що ні? – сказала Льюїс. – Корабель в нас маленький.
– Ти не сердишся?
– Якби це була звичайна місія, то розсердилася б, – сказала Льюїс. – Але ми давно викинули сценарій. Якщо це не заважатиме виконанню ваших обов’язків, я не нарікатиму.
– Клуб знайомств «Мільйон миль над Землею», – сказав Мартінез. – Непогано!
Йогансен зашарілася ще дужче і закрила обличчя руками.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 444
Я вже добряче набив руку. Може, коли все це скінчиться, я зможу випробовувати марсоходи.
Усе пройшло добре. Я п’ять солів їздив колами, в середньому долаючи 93 кілометри на сол. Це трохи більше, ніж я сподівався. Місцевість пласка і гладенька, тож це той самий «найкращий випадок». Коли я долатиму пагорби й обминатиму валуни, то і близько стільки не долатиму.
Спальня розкішна. Велика, простора, зручна. в першу ніч я натрапив на проблему з температурою. Марсохід і причеп чудово регулювали власну температуру, але в спальні тепла було замало.
Прямо історія мого життя.
Марсохід має електричний обігрівач, який ганяє повітря маленьким вентилятором. Я не використовую обігрівач, бо РТГ дає мені достатньо тепла, тож я звільнив вентилятор і під’єднав його до дротів живлення недалеко від шлюзу. А коли він отримав енергію, мені залишалось лиш направити його у бік спальні.
Не дуже високотехнологічне рішення, але воно спрацювало. Дякуючи РТГ, тепла в мене вдосталь. Мені лиш потрібно рівномірно його розповсюджувати. Хоч тут ентропія на моєму боці.
Я встановив, що сира картопля огидна. Коли я повернуся в Дім, то приготую всю бульбу в мікрохвильовій печі. в марсоході нічого подібного немає. Я легко міг би взяти її з собою і увімкнути в електромережу, але енергія для приготування десяти картоплин щодня зменшуватиме відстань, яку я зможу подолати.
Я легко увійшов у режим. Взагалі, він до болю знайомий. Я жив за ним двадцять два жалюгідні соли під час подорожі до «Пасфайндера». Але цього разу, я маю спальню, а вона змінює все. Замість того, щоб тулитися в марсоході, я живу в маленькому Домі.
Прокинувшись, я їм картоплю на сніданок. Тоді я здуваю спальню зсередини. Це не так легко, але я знайшов зручний спосіб.
Спершу я надягаю скафандр. Тоді я зачиняю внутрішні двері шлюзу, а зовнішні, до яких приєднана спальня, лишаю відчиненими. Це відділяє спальню зі мною всередині від марсохода. Тоді я розгерметизовую шлюз. Він думає, що відпомповує повітря з невеликого об’єму, а насправді він здуває усю спальню.
Щойно тиск зникає, я тягну до себе покриття і складаю його. Тоді я від’єдную його від зовнішнього входу і зачиняю двері. Тут настає найбільш клаустрофобна частина процесу. Доводиться з цілою спальнею в руках чекати в шлюзі, поки він збільшує тиск. Щойно він нормалізується, я відчиняю внутрішні двері й наче падаю всередину марсохода. Тоді я вкладаю спальню на місце і повертаюся до шлюзу, щоб нормально вийти назовні.
Це заплутаний процес, але він дозволяє згорнути спальню, не розгерметизовуючи сам марсохід. не забувайте, в ньому всі мої речі, яким у вакуумі ведеться погано.
Наступний крок – зібрати сонячні панелі, які я порозкладав напередодні, й поскладати їх на марсохід і причеп. Тоді я швиденько перевіряю причеп. Я заходжу крізь шлюз і бігом оглядаю обладнання, навіть не знімаючи скафандру. Мені лиш треба пересвідчитися, що немає ніяких очевидних негараздів.
Тоді я повертаюсь до марсохода. Всередині я знімаю скафандр і рушаю. Я їду майже чотири години, поки не закінчується енергія.
Припаркувавшись, я знов одягаю скафандр і виходжу на поверхню. Я розкладаю сонячні панелі, щоб зарядити акумулятори.
Тоді я напинаю спальню. Це як складати її, тільки навпаки. Взагалі, спальня – це просто розширений шлюз.
Хоч це і можливо, я не надимаю спальню швидко. Я зробив це раз, щоб перевірити, де може з’явитися витік. Але це не кращий спосіб. Швидке надимання означає різкий перепад тиску. Спальня від цього колись та розірветься. Мені не дуже сподобалося, коли Дім вистрелив мною, мов з гармати. Я не прагну повторити той трюк.
Коли моя спальня знову встановлена, я знімаю скафандр і розслабляюся. Здебільшого я дивлюся дурнуваті серіали сімдесятих. Більшу частину дня я не відрізняюсь від безробітного.
Я повторював описану послідовність чотири соли, коли настав час «провітрювання»
День «провітрювання» виявився дуже схожим на будь-який інший, тільки без чотиригодинного катання. Щойно я встановив сонячні панелі, то увімкнув генератор кисню і дозволив йому переробити запаси CO2, які приберіг для нього регулятор.
Я перетворив увесь CO2 на кисень і використав на це денний вихід енергії від панелей.
Експеримент завершився успішно. Я буду готовий вчасно.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 449
Сьогодні важливий день. Я вирушаю до Скіапареллі.
Марсохід і причеп вже навантажені. Більша частина вантажу стояла в них ще з дня випробування. Але тепер вода теж на борту.
За минулі кілька днів я приготував усю картоплю в мікрохвильовій печі Дому. Витратив на це немало часу, бо місця в ній аж на чотири картоплини. Після того я виніс їх назовні для охолодження. Коли вони замерзли, я склав їх у сакви на марсоході. Це може здатися дурною втратою часу, але насправді це важливо. Замість того, щоб усю дорогу їсти сиру картоплю, я споживатиму (холодну) попередньо приготовану. По-перше, смак поліпшиться. А по-друге, що більш важливо, вона буде приготована. Коли їжу готують, у ній руйнуються білки, тож її легше перетравити. Я отримуватиму з картоплі більше калорій, а мені вони потрібні всі до останньої.
Я витратив останні кілька днів на повну діагностику всього, що бачив. Регулятор, генератор кисню, РТГ, ЗВРА, акумулятори, життєзабезпечення марсохода (на випадок, якщо знадобиться резервна система), сонячні панелі, комп’ютер, шлюзи і все інше, що мало рухомі частини або електронне начиння. Я навіть перевірив кожен двигун. Загалом їх вісім, по одному на кожному колесі, чотири на марсоході, чотири на причепі. Двигуни причепа не працюватимуть, але мати запасні непогано.