Вона оглянула посмішки на обличчях присутніх у кімнаті для нарад.
– Грандіозно, – сказав Мітч.
– Чудові новини, – пролунав з динаміка голос Брюса.
Венкат нахилився до телефону.
– Як там плани з модифікації АПМ, Брюсе? Коли ЛРР підготує всю процедуру?
– Ми працюємо цілодобово, – сказав Брюс. – Вже подолали більшість серйозних перешкод. Зараз працюємо над дрібницями.
– Добре, добре, – сказав Венкат. – Будуть якісь несподіванки, про які я мусив би знати?
– Гм… – сказав Брюс. – Так, є кілька. Але зараз не кращий час для цього. За день чи два я приїду до Г’юстона з повною процедурою. Тоді усе й обговоримо.
– Звучить зловісно, – сказав Венкат. – Втім, гаразд, повернемося до цього пізніше.
– Мені можна рознести добру звістку? – спитала Енні. – Було б добре сьогодні в новинах побачити не місце аварії марсохода, а що-небудь інше.
– Безперечно, – сказав Венкат. – Непогано мати й добрі новини коли-не-коли. Мінді, як швидко він дістанеться АПМ?
– Зі своєю звичайною швидкістю 90 кілометрів на сол, – сказала Мінді, – він мусить дістатися потрібного місця на сол 504. Або сол 505, якщо не поспішатиме. Він завжди рушає рано і зупиняється десь опівдні. – Вона піддивилася з ноутбука. – Полудень сола 504 буде в середу об 11:41 ранку за Г’юстонським часом. Полудень сола 505 – в четвер о 12:21.
– Мітчу, хто відповідає за зв’язок з АПМ «Ареса-4»?
– Команда «Ареса-3», – відповів Мітч. – Вони в Кімнаті управління №2.
– Слід розуміти, що ти будеш там?
– Можеш закласти останні штани, що буду.
– Я теж.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 502
На кожен День подяки ми їздили родиною з Чикаго до Сендаскі, до якого їхати вісім годин. Там жила мамина сестра. Авто завжди вів тато, а він найповільніший і найобережніший водій, що коли-небудь сідав за кермо.
Я не жартую. Він їздив так, наче здавав на права. Ніколи не перевищував обмежень, завжди тримав руки на десяти й двох годинах, за кожним разом поправляв дзеркала, робив усе, що лиш можна собі уявити.
Це дратувало до нестями. Ми їхали трасою, а зліва і справа пролітали машини. Ті з них, що дудоніли сигналами, мали рацію, бо, знаєте, той, хто не перевищує швидкість, становить небезпеку на дорозі. Я хотів вийти з машини й підштовхнути.
Отак я почувався цілий день. П’ять кілометрів на годину – це буквально швидкість пішохода. А я їхав так вісім годин.
Але повільність уберігала мене від падіння до ще однієї ями з порохом, що могла трапитися дорогою. І звісно ж, я більше не зустрів жодної. Міг би їхати на повній швидкості й горя не знати. Але краще взяти через край, ніж жалкувати.
Добрі новини в тому, що я з’їхав з Пандуса. Щойно місцевість вирівнялася, я став табором, бо і так вже їхав довше, ніж звичайно. Я міг би прямувати й далі, бо ще мав десь 15 відсотків заряду в акумуляторах, але мені хотілося впіймати панелями якомога більше світла.
Нарешті я спустився до чаші Скіапареллі! І від стіни я вже далеченько. Відтепер матиму повний світловий день.
Я вирішив, що настав час для особливої події. Я з’їв порцію їжі з написом «Пережив таке, що мало мене не вбило». Матінко рідна, я й забув, яка добра та їжа на смак.
Якщо пощастить, то я зможу з’їсти «Прибуття» за кілька солів.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 503
Не зміг учора зарядити акумулятори до звичайного рівня. Я їхав довше, ніж звичайно, тож устиг накопичити лиш 70 відсотків заряду, перш ніж настала ніч. Тож сьогодні короткий день.
Я подолав 63 кілометри, перш ніж знову став табором. Але я не проти, бо до АПМ лишилося всього 148 кілометрів. А це значить, що я дістануся туди післязавтра.
Дідько сивий, здається, я справді туди дістанусь!
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 504
Бісів хрущ, це шикарняцько! Бісів хрущ! Бісів хрущ!
Гаразд, спокійно. Спокійно.
Я сьогодні проїхав 90 кілометрів. Я тут порахував, що до АПМ лишилося 50 кілометрів. Виходить, я буду там завтра. Мене це тішить, але я підскакую не через це. Я вловив сигнал від АПМ!
NASA змусило АПМ передавати сигнал маяка Дому «Ареса-3». Чом би й ні? Це логічно. АПМ – новенький апарат в ідеальному стані, готовий робити, що накажуть. І вони сказали йому прикинутися Домом «Ареса-3», щоб мій марсохід вловив сигнал і підказав мені напрям.
Винятково слушна думка! Мені не доведеться блукати навколо і шукати його. Я поїду навпростець.
Сигнал тільки писнув один раз і зник. Але завтра він повернеться, коли я під’їду ближче. Як дивно знати, що якась піщана дюна зараз на дає мені почути АПМ, у той час як він легко тримає зв’язок із Землею. на АПМ встановлені три незалежні системи зв’язку, але всі вони вкрай вузьконаправлені і працюють лише зі станціями в межах прямої видимості. Між АПМ і Землею нема жодної дюни, тому вони й можуть балакати між собою.
Щось вони там накрутили, і АПМ тепер видає радіальний сигнал, хай там який слабкий. І я почув його!
Моє сьогоднішнє повідомлення таке: «ВПІЙМАВ СИГНАЛ МАЯКА». Якби я мав більше каміння, то додав би ще: «ХВАЦЬКО ПРИДУМАЛИ!!!» Але тут майже скрізь самі піски.
•••
АПМ чекав на астронавтів у південно-східній частині кратера Скіапареллі. Його конічний корпус здіймався на вражаючі двадцять сім метрів, виблискуючи під полуденним сонцем.
Неподалік від нього марсохід, що тягнув за собою причеп, подолав гребінь дюни й на повній швидкості продовжив свій шлях уперед. Він зупинився за двадцять метрів від корабля.
Марсохід простояв без руху десять хвилин, поки астронавт усередині одягав скафандр.
Тоді він радісно вирвався зі шлюзу, впавши на пісок і одразу звівшись на ноги. Роздивляючись АПМ, він жестикулював обома руками, ніби не ймучи віри очам.
Він кілька разів підскочив угору, тримаючи над головою стиснуті кулаки. Тоді він став на одне коліно і заходився молотити тими кулаками повітря.
Підбігши до космічного корабля, він пригорнувся до посадкового механізму. За кілька секунд, він розірвав обійми, щоб виконати ще серію стрибків.
Трохи стомившись, астронавт став руки в боки, споглядаючи гладенькі обриси інженерного дива, що стояло перед ним.
Видершись драбиною на посадковий ступінь, він перебрався на злітний ступінь і зайшов до шлюзу. Двері за ним зачинилися.
РОЗДІЛ 25
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 505
Нарешті я тут! Я стою біля АПМ!
Точніше, в цю саму мить я знову сиджу в марсоході. Я заходив до АПМ, щоб повмикати й перевірити системи. не міг навіть зняти скафандр, бо ніякого життєзабезпечення там ще немає.
Зараз триває самоперевірка, і я закачую туди кисень з азотом. Так АПМ і задуманий. Він прилітає на Марс без повітря. Та й навіщо його брати? Зайва вага, коли поруч має стояти повний повітря Дім.
Гадаю, народ у NASA зараз пахкає шампанським і пише мені безліч повідомлень. Скоро я їх прочитаю. Але спершу головне: життєзабезпечення в АПМ. Тоді я зможу вигідно вмоститися всередині.
А тоді почнуться нудні балачки з NASA. Тобто, їхній зміст може й буде цікавим, але 14-хвилинна затримка зробить розмову млявою.
•••
[13:07] Г’ЮСТОН: Вітання від усього Центру управління! Молодець! Повідом про своє становище.
[13:21] АПМ: Дякую! Жодних фізичних чи медичних проблем. Марсохід з причепом вже доволі виснажені, але ще працюють. Генератор кисню і регулятор атмосфери працюють нормально. не брав з собою відновлювач води, тільки саму воду. Картоплі лишилося вдосталь. Легко протримаюся до сола 549.
[13:36] Г’ЮСТОН: Раді чути. «Гермес» має пролетіти Марс на сол 549, як заплановано. Як ти знаєш, тобі треба зменшити вагу АПМ для перехоплення «Гермеса». Ми надішлемо тобі всі процедури пізніше сьогодні. Скільки в тебе води? Що ти робив із сечею?
[13:50] АПМ: Води лишилося 550 літрів. Сечу всю дорогу виливав.
[14:05] Г’ЮСТОН: Бережи воду. Сечу більше не виливай, а збирай кудись. Увімкни радіо в марсоході і залиш його так. Ми зможемо зв’язатися з ним через АПМ.