ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 529
Я перетворюю воду на ракетне паливо.
Це легше, ніж вам здається.
Щоб відділити водень від кисню, потрібні лиш двійко електродів і трохи струму. Справжня проблема в тому, щоб той водень зібрати. Я не маю обладнання, що витягає водень з повітря. Регулятор атмосфери гадки не має, як це робиться. Минулого разу, коли я мусив позбутися водню в повітрі (атож, коли я перетворив Дім на бомбу), я палив його, щоб перетворити на воду. Очевидно, що зараз це було б недоречно.
Але в NASA про все подумали і передали мені план дій. Спершу, я роз’єднав марсохід з причепом. Тоді, не забувши надягти скафандр, я розгерметизував причеп і наповнював його киснем, поки тиск не піднявся до однієї четвертої атмосфери. Тоді я відкрив пластиковий контейнер з водою й опустив у неї електроди. Ось навіщо мені потрібна була атмосфера. Без неї води просто негайно википіла б, залишивши мене стояти посеред випарів.
Я розділив електролізом водень і кисень. Після цього в причепі стало ще більше кисню і також трохи водню. До речі, це доволі небезпечно.
Тоді я увімкнув регулятор атмосфери. Знаю, я щойно сказав, що він не вирізняє водень, але він знає, як витягти з повітря кисень. Я зламав усі запобіжники й змусив його витягти 100 відсотків кисню. Коли справу було зроблено, в причепі лишився тільки водень. Ось чому я починав працювати в чисто кисневій атмосфері – щоб регулятор пізніше міг його відділити.
Тоді я запустив шлюз, лишивши внутрішні двері відкритими. Шлюз думав, що витягає лише те повітря, що має в собі, коли насправді він витягав усе, що було в причепі. Це повітря зберігалося в резервуарі шлюзу. Отак я і отримав бак чистого водню.
Я переніс його до АПМ і перемістив водень до його резервуарів. Я вже згадував про це, але скажу ще раз: нехай живуть стандартні хлипаки!
Нарешті, я запустив паливний агрегат, і той узявся виробляти мені додаткове паливо.
До запуску доведеться повторити цей процес ще кілька разів. Я навіть використаю для електролізу власну сечу. Ото вже в причепі приємно запахне.
Якщо виживу, то розповідатиму людям, як дзюрив ракетним паливом.
•••
[19:22] ЙОГАНСЕН: Здоров, Марку.
[19:23] АПМ: Йогансен!? Бісова капуста! Вони нарешті дозволили вам говорити зі мною напряму?
[19:24] ЙОГАНСЕН: Так, NASA дозволило це десь годину тому. Між нами лиш 35 світлових секунд, тож можна балакати майже в реальному часі. Я щойно запустила систему і зараз випробовую її.
[19:24] АПМ: Чого вони так довго не дозволяли?
[19:25] ЙОГАНСЕН: Психологи хотіли побоювалися можливих особистих конфліктів.
[19:25] АПМ: Що? Просто тому, що ви покинули мене на Богом забутій планеті без жодного шансу на порятунок?
[19:26] ЙОГАНСЕН: Смішно. Але не жартуй так над Льюїс.
[19:27] АПМ: Зрозумів. То цеє… дякую, що повернулися по мене.
[19:27] ЙОГАНСЕН: Це найменше, що ми могли. Як там перепилювання АПМ?
[19:28] АПМ: Поки що нічогенько. у NASA добряче продумали усі процедури. І вони працюють. Але не скажу, що це легко. Минулі три дні я знімав панель №19 і переднє вікно. Навіть за місцевої сили тяжіння ці покидьки важкезні.
[19:29] ЙОГАНСЕН: Коли ми тебе підберемо, я дико і нестямно тебе кохатиму. Готуй своє тіло.
[19:29] ЙОГАНСЕН: Я цього не писала! Це Мартінез! Я відійшла на якихось 10 секунд!
[19:29] АПМ: Як же я сумував за вами, народ.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 543
Я… готовий?
Наче готовий.
Зробив усе, що мені понаписували. АПМ готовий до польоту. І за шість солів я на ньому полечу. Сподіваюся, що полечу.
Бо воно може й не злетіти. Як-не-як, а я зняв один з двигунів. Я міг там напартачити тисячею і одним способом. А перевірити злітний ступінь не можна ніяк. Його вже як запалиш, то горітиме.
Щоправда, все інше до запуску буде перевірено. Одне перевірятиму я, друге дистанційно поштрикає NASA. Мені не кажуть, яка ймовірність невдачі, але скидається на те, що вона найвища за всю історію. Юрій Гагарін і той мав надійніший та безпечніший корабель.
А радянські ж кораблі були камерами смертників.
•••
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Завтра великий день.
Екіпаж плавав у «залі». Вони зупинили обертання корабля, готуючись до прийдешньої операції.
– Я готовий, – сказав Мартінез. – Йогансен виходила на мене з усім, що в неї було. в кожному випадку я виводив його на орбіту.
– Окрім катастрофічних відмов, – виправила Йогансен.
– Аякже, – сказав Мартінез. – Немає сенсу тренуватися на випадок вибуху під час набору висоти. Там нічим не зарадиш.
– Фоґелю, – сказала Льюїс. – Що з нашим курсом?
– Курс ідеальний, – сказав Фоґель. – Похибка положення корабля не перевищує один метр, похибка запланованої швидкості не більше двох сантиметрів на секунду.
– Добре, – сказала вона. – Беку, як твої справи?
– Усе готово, командире, – відповів Бек. – Линву перевірено і змотано в шлюзі №2. Мій скафандр та маневровий рюкзак перевірені й готові.
– Гаразд, план битви доволі простий, – сказала Льюїс. Вона вхопилася за ручку на стіні, щоб зупинити свій повільний дрейф. – Мартінез керуватиме АПМ, Йогансен буде диспетчером запуску. Беку і Фоґелю, вам треба чекати в шлюзі №2 з відкритими зовнішніми дверима ще до того, як АПМ злетить. Вам доведеться почекати отак п’ятдесят дві хвилини, але я не хочу, щоб якісь технічні негаразди зі шлюзом чи скафандрами зірвали нам графік. Щойно ми перехопимо корабель, Бек муситиме дістати з нього Вотні.
– Можливо, я знайду його не в кращій формі, – сказав Бек. – Під час запуску той скелет АПМ розженеться до 12g. Марк може знепритомніти, або мати внутрішню кровотечу.
– І тому дуже добре, що ти лікар, – сказала Льюїс. – Фоґелю, якщо все йтиме як треба, ти затягнеш Бека і Вотні на борт за линву. А на інший випадок будеш дублювати Бека.
– Ja, – сказав Фоґель.
– Хотіла б я, щоб ми могли зараз зробити ще бодай що-небудь, – сказала Льюїс. – Але нам залишилося тільки чекати. Ви звільнені від роботи за графіками. Призупиніть усі наукові експерименти. Поспіть, якщо зможете, а як ні – перевірте своє обладнання.
– Ми заберемо його, командире, – сказав Мартінез, поки решта випливала з кімнати. – За двадцять чотири години від цієї миті Марк Вотні сидітиме в цій кімнаті.
– Будемо сподіватися на це, майоре, – сказала Льюїс.
•••
– Остання перевірка перед здачею зміни завершена, – сказав Мітч у мікрофон. – Відлік?
– Слухаю, Центр, – відгукнувся дичпетчер відліку.
– Час до запуску АПМ?
– Шістнадцять годин, дев’ять хвилин, сорок секунд… зараз.
– Прийнято. Усім операторам: зміна Керівника польотів, – він зняв навушники й потер очі.
Брендан Гатч взяв навушники з його рук і одягнув їх.
– Усім операторам, Керівник польотів зараз Брендан Гатч.
– Дзвони, як щось трапиться, – сказав Мітч. – А як ні, то побачимося завтра.
– Поспіть сьогодні, босе, – сказав Брендан.
Венкат слухав з кімнати для спостережень.
– Навіщо він викликав Відлік? – пробурмотів він. – Он же на центральному екрані здоровенний годинник показує час місії.
– Нервує, – сказала Енні. – Таке нечасто побачиш, але ось як виглядає Мітч Гендерсон, коли нервує. Перевіряє усе по два й по три рази.
– Може, воно і слушно, – сказав Венкат.
– До речі, там на галявині вже цілий табір, – сказала Енні. – Журналісти з усього світу. в наших кімнатах для преси не всім вистачило місця.
– ЗМІ обожнюють такі драматичні моменти. – Він зітхнув. – Завтра все закінчиться, так чи інак.
– А яка наша роль у цьому? – спитала Енні. – Коли щось піде не так, що зможе зробити Центр управління?
– Нічого, – сказав Венкат. – Ні найменшої дрібниці.
– Геть нічого?
– Усе відбудеться за дванадцять світлових хвилин від нас. Це значить, що вони зможуть отримати від нас хоч якусь відповідь не раніш, як за двадцять чотири хвилини після того, як спитають. Увесь запуск триватиме дванадцять хвилин. Вони там самі.