– Розумно, – сказав Тедді.
– Вотні розумний хлопець, – сказав Мітч. – А як там його життєзабезпечення?
– Гадаю, він усе зробив, – сказала Мінді. – Він переніс ЗВРА.
– Перепрошую, – втрутилася Енні. – Яке таке ЗВРА?
– Зовнішній вузол регулятора атмосфери, – сказала Мінді. – Він закріплений на Домі ззовні, тож я помітила, коли він зник. Певно, він встановив його на марсохід. Іншої причини переносити його немає, тож я вирішила, що він запустив там життєзабезпечення.
– Шикарно, – сказав Мітч. – Усе складається так, як треба.
– Рано святкувати, Мітчу, – сказав Венкат. Він показав на незнайомця. – Це Рендал Картер, один з марсіянських метеорологів. Рендале, розкажи усім те, що ти розказав мені.
Рендал кивнув.
– Дякую, докторе Капур. – Він розвернув свій ноутбук, щоб показати карту Марса. – Останні кілька тижнів у Аравійській землі збиралася пилова буря. Невеликої інтенсивності. Вона не заважатиме вести марсохід.
– То в чому ж проблема? – спитала Енні.
– Це повільна пилова буря, – пояснив Рендал. – Вітер слабкий, але й такого вистачить, щоб підняти з поверхні дуже маленькі часточки й зігнати їх у щільні хмари. Таке трапляється п’ять чи шість разів на рік. От тільки тривають такі бурі місяцями, накривають величезні простори й насичують атмосферу пилом.
– Я й досі не розумію, в чому тут проблема, – сказала Енні.
– Світло, – сказав Рендал. – Загальна кількість світла, що досягає поверхні в зоні пилової бурі, дуже невелика. Зараз вона становить двадцять відсотків звичайної. А марсохід Вотні живлять сонячні панелі.
– Зараза, – сказав Мітч, потираючи очі. – І ми не можемо його попередити.
– Тож він отримуватиме менше енергії, – сказала Енні. – Хіба не можна заряджатися трохи довше?
– Наразі, план передбачає, що він заряджатиме акумулятори цілий день, – пояснив Венкат. – Отримуючи в п’ять разів менше світла, він муситиме заряджати їх у п’ять разів довше, щоб отримати стільки ж енергії. Сорок п’ять солів подорожі перетворяться на двісті двадцять п’ять. Він пропустить проліт «Гермеса».
– А «Гермес» не може на нього почекати? – спитала Енні.
– Це ж проліт, – сказав Венкат. – «Гермес» не виходитиме на орбіту Марса. Якби він вийшов, то не зміг би повернутися назад. Для виходу на зворотну траєкторію їм потрібна швидкість.
Кілька секунд ніхто не озивався, а тоді Тедді сказав:
– Будемо сподіватися, що він зможе подолати це. Ми слідкуватимемо за його рухом і…
– Ми не зможемо, – урвала його Мінді.
– Не зможемо? – спитав Тедді.
Вона похитала головою.
– Супутники нічого не бачитимуть крізь пил. Щойно він заїде до того регіону, ми не бачитимемо нічого, поки він не виїде з іншого боку.
– Тоді… – сказав Тедді. – Трясця.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 439
Перед тим, як довірити своє життя цій машинерії, я повинен її випробувати.
І не так лагідно, як я робив досі. Звісно, я перевірив генерацію енергії, життєзабезпечення, спальню і надувний дах на причепі. Але треба переконатися, що усі складові можуть працювати разом.
Я збираюся завантажити причеп як на довгу дорогу і їздити по колу. Оскільки я не віддалятимусь від Дому більш, ніж на 500 метрів, то зі мною нічого не станеться, навіть коли щось і зламається.
Я присвятив сьогоднішній день завантаженню марсохода й причепа для випробування. Я хочу, щоб їх вага відповідала тій, яку вони матимуть під час справжньої подорожі. Крім того, я хочу знати, чи буде вантаж соватися підлогою чи битися об щось.
Я зробив одну поступку здоровому глузду: залишив запаси води в Домі. Завантажив усього двадцять літрів. Цього вистачить на час випробування і не більше. У цій механічній почварі, яку я створив, тиск може впасти з купи причин, а я не хочу, щоб уся моя вода википіла, якщо це станеться.
Під час справжньої подорожі я матиму 620 літрів води. Я надолужив нестачу ваги, наклавши 600 кілограмів каміння поруч з рештою моїх припасів.
На Землі університети й уряди готові заплатити мільйони, щоб отримати каміння з Марса. А я використовую його замість баласту.
Сьогодні я проведу ще один маленький експеримент. Переконавшись, що акумулятори наснажені повністю і працюють нормально, я від’єднав марсохід і причеп від живлення з Дому. Спатиму я в Домі, але залишу життєзабезпечення в марсоході увімкненим. Системи підтримуватимуть нормальний склад повітря, а завтра я подивлюся, скільки на це пішло енергії. Я слідкував за споживанням енергії, поки живлення йшло з Дому, і не побачив нічого несподіваного. Але це стане справжнім підтвердженням. Назвемо це «випробуванням власних джерел живлення».