Настав уже час, хай йому грець.
РОЗДІЛ 26
Люди зібралися.
Вони зібралися по всій Землі.
На Трафальгарській площі, на площі Тяньаньмень і на Таймс-сквер дивилися на величезні екрани. В кабінетах скупчувалися перед моніторами комп’ютерів. У барах мовчки дивилися на телевізор в кутку. Вдома сиділи на диванах, затамувавши подих і прикипівши очима до подій, що розгорталися на екранах.
В Чикаго середнього віку пара спостерігала, узявшись за руки. Чоловік лагідно притримував жінку, що гойдалася вперед і назад від чистого страху. Представник NASA не збирався їх турбувати, але був готовий відповісти на будь-які питання, які вони могли поставити.
– Тиск у баку в зеленому секторі, – пролунав голос Йогансен з мільярда телевізорів. – Ідеальне положення двигунів. Передача і прийом по радіо відмінні. Готові до передпольотної перевірки, командире.
– Прийнято. – Це голос Льюїс. – Зв’язок.
– Є, – відгукнулася Йогансен.
– Наведення.
– Є, – знову сказала Йогансен.
– Дистанційне керування.
– Є, – сказав Мартінез.
– Пілот.
– Є, – сказав Вотні з АПМ.
По всьому світу натовпами пробігли схвальні вигуки.
•••
Мітч сидів на своєму місці в Центрі управління. Диспетчери стежили за всім і були готові допомогти чим могли, але затримка в передачі між «Гермесом» і Землею дозволяла їм тільки безпорадно спостерігати.
– Телеметрія, – почувся в навушниках голос Льюїс.
– Є, – відповіла Йогансен.
– Рятувальник, – продовжувала командир.
– Є, – сказав Бек зі шлюзу.
– Дублер рятувальника.
– Є, – сказав Фоґель, що стояв поруч з Беком.
– Центр, це «Гермес», – передала Льюїс. – Ми готові до запуску і діятимемо за розкладом. Час до запуску чотири хвилини десять секунд… зараз.
– Ви почули, Відлік? – спитав Мітч.
– Підтверджую, Центр, – відповів той. – Ми синхронізували годинники з їхнім.
– Хоч воно нам нічим і не поможе, – пробурмотів Мітч, – але ми принаймні знатимемо, що там має відбуватися.
•••
– Десь за чотири хвилини, Марку, – сказала Льюїс у свій мікрофон. – Як ти там унизу почуваєшся?
– Не можу дочекатися, коли піднімуся нагору, – відповів Вотні.
– Зараз ми це і зробимо, – сказала Льюїс. – не забувай, що тебе притисне чимале перевантаження. Нічого страшного, якщо ти знепритомнієш. Ти в Мартінезових руках.
– Перекажіть тому дурку, щоб не крутив ніяких бочок.
– Прийнято, АПМ, – сказала Льюїс.
– Чотири хвилини, – сказав Мартінез, хрускаючи пальцями. – Готова політати, Бет?
– Аякже, – сказала Йогансен. – Дивно буде просидіти весь запуск у невагомості.
– Я й не подумав, – сказав Мартінез, – але це точно. Мене не розмаже по сидінню. Казна-що.
•••
Бек плавав у шлюзі, прив’язаний до закріпленої на стіні котушки. Фоґель стояв поруч з ним із закріпленими на підлозі черевиками. Обидва виглядали крізь відкриті двері на червону планету внизу.
– Не думав я, що ми повернемося сюди, – сказав Бек.
– Так, – сказав Фоґель. – Ми перші.
– У чому?
– Перші, хто двічі злітав на Марс.
– О, справді. Навіть Вотні не може такого сказати про себе.
– Не може.
Хвилинку вони мовчки дивилися на Марс.
– Фоґелю, – сказав Бек.
– Ja.
– Якщо я не зможу дотягтися до Марка, я хочу, щоб ти відчепив линву.
– Докторе Бек, – сказав Фоґель, – командир заборонила це.
– Знаю, що заборонила, але якщо мені не вистачатиме кілька метрів. Я хочу, щоб ти відчепив мене. Я маю маневровий рюкзак, тож зможу повернутися і без прив’язі.
– Я цього не робитиму, докторе Бек.
– Це моє життя в небезпеці, і я кажу, що все гаразд.
– Ти не командир.
Бек сердито зиркнув на Фоґеля, але через те, що дзеркальні щитки їхніх шоломів уже були опущені, ефект пропав марно.
– Гаразд, – сказав Бек. – Але закладаюся, що ти передумаєш, коли припече.
Фоґель не відповів.
•••
– Десять секунд, – сказала Йогансен. – Дев’ять… вісім…
– Запуск головних двигунів, – сказав Мартінез.
– Сім… шість… п’ять… Затискачі розімкнулись…
– П’ять секунд, Вотні, – сказала Льюїс у мікрофон. – Тримайся.
– Побачимося за кілька хвилин, командире, – передав у відповідь Вотні.
– Чотири… три… дві…