– Час до перехоплення? – спитала Льюїс.
– Тридцять дві хвилини, – відповіла Йогансен.
•••
Блаженна непритомність змінилася туманним усвідомленням, а те обернулося дошкульною реальністю. Вотні розплющив очі й скривився від болю в грудях.
Від покриття лишилося небагато. Подерта матерія обрамлювала дірку, яку колись закривала. Так Вотні відкрився вид на Марс з орбіти. Покроплена кратерами поверхня червоної планети з вузенькою розмитою смужкою атмосфери над нею, здавалось, тяглася без кінця. Цю картину на власні очі бачили лиш вісімнадцять людей за всю історію.
– Поцілуй мене в сраку, – сказав Марк планеті під ним.
Він зморщився, простягнувши руку до органів управління. Тоді він спробував ще раз, цього разу повільніше. Йому вдалося увімкнути радіо.
– АПМ викликає «Гермес».
– Вотні?! – долинула відповідь.
– Так точно. Це ти, командире? – спитав Вотні.
– Так точно. В якому ти стані?
– Я на кораблі без панелі управління, – сказав він. – Додати до цього можна небагато.
– Як почуваєшся?
– У грудях болить. Мабуть, ребро зламав. А ви як?
– Намагаємося тебе дістати, – сказала Льюїс. – Запуск пройшов не ідеально.
– Ага, – сказав Вотні, виглядаючи з дірки в боці корабля назовні. – Покриття не втрималося на місці. Здається, порвалося на початковому етапі набору.
– Збігається з тим, що під час запуску бачили ми.
– Наскільки все погано, командире? – спитав він.
– Ми можемо виправити курс перехоплення за допомогою маневрових двигунів «Гермеса». Але проблема в швидкості перехоплення.
– І велика та проблема?
– Сорок два метри на секунду.
– От лайно.
•••
– Гей, принаймні зараз із ним усе гаразд, – сказав Мартінез.
– Беку, – сказала Льюїс. – Я починаю задумуватися над тим, що ти говорив мені. Наскільки ти можеш розігнатися неприв’язаним?
– Вибач, командире, – сказав Бек. – Я вже порахував. Я розженуся не більш, як до двадцяти п’яти метрів на секунду. Навіть коли б я і зміг видати сорок два, мені знадобились би ще сорок два, щоб наздогнати «Гермес», коли я повертатимусь.
– Прийнято, – сказала Льюїс.
– Гей, – почувся в радіо голос Вотні. – Я дещо придумав.
– Щоб ти та не придумав, – сказала Льюїс. – Кажи.
– Я міг би пошукати щось гостре і проколоти дірку в рукавиці скафандра. Тоді я використав би струмінь повітря замість двигуна, щоб полетіти вам назустріч. Тяга була би прикладена до моєї руки, тож я досить легко міг би обирати напрямок руху.
– Звідки в його макітрі беруться такі ідеї? – устряв Мартінез.
– Гм, – сказала Льюїс. – А так можна розігнатися до сорока двох метрів на секунду?
– Гадки не маю, – сказав Вотні.
– Не бачу, як можна щось контролювати в такому випадку, – сказала Льюїс. – Ти просто проведеш нас очима, майже не контролюючи свій вектор тяги.
– Згоден, що це смертельно небезпечно, – сказав Вотні. – Але подумай ось над чим: я полечу, наче Залізна Людина.
– Нам потрібні ще ідеї, – сказала Льюїс.
– Залізна Людина, командире. Залізна Людина.
– Будь на зв’язку, – сказала Льюїс.
Її чоло нахмурилося.
– Гм… Може це не така й погана ідея…
– Ти жартуєш, командире? – сказав Мартінез. – Це жахлива ідея. Він вилетить у космос, як…
– Не вся ідея, а лише частина, – сказала вона. – Ідея використати атмосферу для створення тяги. Мартінезе, запусти Фоґелів комп’ютер.
– Гаразд, – сказав Мартінез, клацаючи клавіатурою. Екран показував тепер екран Фоґельового робочого місця. Мартінез швидко змінив мову з німецької на англійську. – Готово. Що тобі там треба?
– Фоґель має програму для обчислення поправок курсу на випадок пошкоджень у корпусі, так?
– Так, – сказав Мартінез. – Вона розраховує необхідні корекції…
– Знаю, знаю, – сказала Льюїс. – Запускай її. Я хочу знати, що буде, якщо ми підірвемо ВШ.
Мартінез перезирнувся з Йогансен.
– Ем. Так, командире, – сказав Мартінез.
– Вантажний шлюз? – спитала Йогансен. – Ти хочеш… відкрити його?
– В кораблі достатньо повітря, – сказала Льюїс. – Це нас добряче пхне.
– Та-ак, – сказав Мартінез, запускаючи програму. – А заразом так можна знести увесь ніс корабля.
– І повітря витече, – Йогансен відчувала, що зобов’язана вказати й на це.
– Ми закриємо і реакторний відсік. Решта приміщень від вакууму не постраждає, але тут і біля реактора вибухова розгерметизація нам не потрібна.
Мартінез ввів умови в програму.
– Гадаю, ми матимемо ту ж проблему, що і Вотні, але в більшому масштабі. Ми не зможемо керувати напрямком цієї тяги.