ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 64
Буває, коли щось вдається легко, а буває навпаки. Витягти акумулятор з марсохода №1 було легко. Я зняв два затискачі на шасі, і він випав сам. Дроти від’єдналися легко, вони мали лиш по декілька хитрих штепселів.
А от приладнати акумулятор на марсохід №2 – то вже інша оповідка. Для нього просто немає місця!
Він велетенський. Я його ледве перетягнув – і це за марсіянської сили тяжіння.
Він просто завеликий. Під шасі другий не влізе. На даху місця теж немає – там лежатимуть сонячні панелі. Всередині він теж не лежатиме, бо однаково не увійде до шлюзу.
Але облиште страх, бо я знайшов вихід.
На випадок халепи, абсолютно не пов’язаної з моєю, NASA передбачило шість запасних квадратних метрів покриття для Дому і трохи вражаюче липкої смоли. Такої самої, як та, що врятувала мене на сол 6 (з ремонтного набору, який дозволив мені залатати дірку в скафандрі).
Якби під час місії Дім десь репнув, усі мали бігти до шлюзів. Мета була в тому, щоб дати йому луснути, а не гинути самим, намагаючись цьому запобігти. Тоді ми мали одягти скафандри і оцінити пошкодження. Ми знайшли б розрив і залатали б його за допомогою запасної матерії й смоли, а тоді знову накачали б Дім повітрям, і він би став як новий.
Шість квадратних метрів запасу дуже доречно мали розмір один на шість метрів. Я понарізав смужок 10-сантиметрової ширини і скрутив їх у якусь подобу збруї.
З цих смужок і смоли я зробив дві 10-метрові замкнуті петлі. Тоді я прикріпив до них два великих шматки матерії з обох кінців. Тепер я мав на своєму марсоході сякі-такі сакви.
Марсохід чимдалі дужче нагадує віз, на яких пересельці їхали заселяти Каліфорнію.
Смола закріпила все майже миттєво. Але вона тримає міцніше, якщо почекати годину. Я так і зробив, а тоді одяг скафандр і пішов до марсохода.
Я підтяг акумулятор марсохода і пропхнув його крізь сакви з одного боку. Тоді я перекинув петлі через дах. З іншого боку я напхав у сакви каміння. Коли вага з обох боків приблизно зрівнялася, я зміг потягнути каміння вниз і підняти акумулятор.
Є!
Я від’єднав акумулятор другого марсохода і ввімкнув акумулятор від першого. Тоді я зайшов у марсохід крізь шлюз і перевірив усі системи. Все було відмінно.
Я покатався трохи, аби впевнитися, що сакви тримаються. Я видивився кілька більших каменюк і наїхав на них, щоб трохи струснути машину. Вони трималися. Вчіться, дітки.
На якусь хвильку я задумався, як мені вплести дроти другого акумулятора в систему живлення і дійшов такого висновку: «До біса його».
Мені не потрібне безперервне живлення. Коли акумулятор №1 виснажиться, я зможу вийти й перемкнути дроти від першого акумулятора до другого. Чому ні? Це десятихвилинна ПКД, раз на день. Для заряджання доведеться перемикати все назад, але знову ж таки, що з того?
Решту дня я протирав сонячні панелі. Скоро я прийду сюди грабувати.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 65
Впоратися з панелями виявилося легше, ніж з акумуляторами.
Вони тонкі, легкі й просто лежать на піску. І я мав додаткову перевагу: саме я встановлював їх тут.
Ну, гаразд. Не тільки я. Ми з Фоґелем працювали разом. І мамо моя, скільки для цього ж ми тренувались! на те тренування ми витратили майже цілий тиждень. А тоді ми вправлялися кожен раз, коли комусь здавалося, що ми маємо трохи зайвого часу. Від системи панелей залежав успіх місії. Якби ми побили їх чи якось вивели з ладу, Дім не зміг би отримувати енергію і місія б закінчилась.
Вам, певно, цікаво, що робила решта екіпажу, поки ми встановлювали панелі. Вони напинали Дім. Пам’ятаєте, все в нашому славному королівстві прибуло сюди в ящиках. На сол 1 і 2 ми їх розпаковували.
Кожна панель закріплена на легенькій рамі, яка тримає її під кутом в 14 градусів. Зізнаюся вам, що гадки не маю, чому саме 14. Певно, для максимальної ефективності. Хай там як, від’єднувати їх просто, а Дім легко може обійтися без декількох. Зараз, коли він підтримує життя однієї людини замість шести, втрата 14 відсотків виробництва енергії несуттєва.
Тоді настав час навантажувати їх на марсохід.
Я подумав, чи не зняти контейнер для зразків породи. Це просто велика полотняна торба, закріплена на даху, але сонячні панелі в неї точно не влізли б. Повагавшись, я залишив її на місці, бо вирішив, що вона буде непоганою подушкою для панелей.
Панелі добре складалися одна до одної (бо їх так задумували для перевезення на Марс), і два стоси чудово вмістилися на даху. Вони трохи нависали зліва і справа, але на моєму шляху тунелів не траплятиметься, тому нехай.