– Можливо, – сказав Венкат. – Він не знає, що ми за ним наглядаємо. З його точки зору, «Арес-4» – його єдина надія.
– Гадаєте, він збирається вирушити незабаром? Здається, що він готується до подорожі.
– Сподіваюсь, що ні, – сказав Венкат. – на тому місці зараз немає нічого, крім АПМ. Жодних припасів. Подорож буде дуже довгою і непевною, і він покине безпечний Дім.
– Навіщо йому ризикувати?
– Зв’язок, – сказав Венкат. – Щойно діставшись АПМ, він зможе зв’язатися з нами.
– Це було б добре, хіба ні.
– Встановити зв’язок було б чудово. Але подолати тридцять дві сотні кілометрів до «Ареса-4» неймовірно ризиковано. Ми б воліли, щоб він сидів на місці. Якби ми могли з ним говорити, то обов’язково сказали б йому про це.
– Але ж він не може сидіти на місці довіку, правда? Врешті, йому доведеться дістатися АПМ.
– Не обов’язково, – сказав Венкат. – ЛРР наразі проводить різні експерименти з АСМ, щоб той зміг здійснити короткий політ після посадки.
– Я чула, що цю ідею відкинули як надто небезпечну, – сказала Кеті.
– Першу пропозицію відкинули. З того часу велися пошуки безпечніших способів її втілення.
– До запланованої дати запуску «Ареса-4» залишилось лише три з половиною роки. Чи достатньо цього для розробки й випробування вдосконалень АСМ?
– Не можна сказати напевне. Але, якщо ви пам’ятаєте, апарат для посадки на Місяць ми за сім років створили з нуля.
– Чудовий приклад, – посміхнулася Кеті. – То які зараз шанси на успіх?
– Гадки не маю, – сказав Венкат. – Але ми зробимо все, щоб доправити його додому живим.
•••
Мінді нервово озирала кімнату для нарад. В цілому своєму житті вона так гостро не відчувала себе пішаком. Доктор Капур, що знаходився на чотири щаблі вище за неї в ієрархії, сидів по ліву руку від неї.
Поруч з ним сидів Брюс Ен, директор ЛРР. Він прилетів до Г’юстона з Пасадени тільки заради цієї зустрічі. Він ніколи не витрачав дорогоцінний час намарне, тому і зараз блискавично стукав пальцями по клавіатурі. Темні мішки під його очима змусили Мінді замислитись, наскільки ж він насправді перевтомлений.
Мітч Гендерсон, керівник місії «Арес-3», гойдався вперед-назад у своєму кріслі з бездротовим навушником в одному вусі. На нього передавали потік переговорів з Центру управління. Він був не на варті, але постійно отримував інформацію про неї.
Енні Монтроуз увійшла до кімнати, на ходу набираючи повідомлення. Не зводячи очей з телефону, вона спритно пройшла кімнатою, обминаючи людей і крісла, і сіла на своє звичне місце. Мінді відчула напад заздрості, спостерігаючи за директором зі зв’язків з громадськістю. Та мала все, чого прагнула Мінді: впевненість, красу, загальну повагу в NASA.
– Як справи сьогодні? – спитав Венкат.
– Беее, – сказала Енні, відкладаючи телефон убік. – Тобі слід уникати фраз на кшталт «повернути його живим». Людям це нагадує про те, що він може загинути.
– Гадаєш, вони можуть про це забути?
– Ти спитав моєї думки. Не подобається – іди під три чорти.
– Ти така тендітна квітка, Енні. Як ти взагалі стала директоркою зі зв’язків з громадськістю?
– Холера його знає, – сказала Енні.
– Народ, – мовив Брюс. – Я мушу встигнути на літак до Лос-Анджелеса за три години. Тедді взагалі прийде чи як?
– Досить скиглити, Брюсе, – сказала Енні. – Ніхто з нас не хоче тут сидіти.
Мітч прикрутив гучність у навушнику і подивився прямо на Мінді.
– Пробачайте, а ви хто?
– Ем, – сказала Мінді. – Я Мінді Парк. Працюю в Супутниках.
– Ви директор чи хтось такий?
– Ні, я просто працюю в Супутниках. Я ніхто.
Венкат глянув на Мітча.
– Я призначив її стежити за Вотні. Вона дістає нам ті знімки.
– Отакої, – сказав Мітч. – не директор Нагляду за супутниками?
– Бобу є над чим працювати й без Марса. Мінді керує супутниками Марса і направляє їх на Марка.
– Чому саме вона? – спитав Мітч.
– Перш за все, це вона помітила, що він живий.
– Вона отримала підвищення просто тому, що знімки прийшли на її варті?
– Ні, – насупився Венкат. – Вона отримала підвищення, бо з’ясувала, що він живий. Не будь хамлом, Мітчу. Ти її засмучуєш.
Мітч звів брови догори.
– Не подумав. Пробач, Мінді.
Мінді дивилася на стіл, але спромоглася сказати «всегрзд».
До кімнати увійшов Тедді.
– Даруйте мені за спізнення.
Він сів на своє місце і витяг кілька тек з портфеля. Склавши їх рівненько, він розкрив верхню і вирівняв аркуші.