– Ти дуже неприємна людина, Тіме, – сказав Джек.
– Ми на зв’язку, – сказав Тім.
– Що?
– Ми на зв’язку. Щоб ви знали.
– Бісова мамця! – сказав Джек.
– Працює! – оголосив Венкат на всю кімнату.
•••
[11:18] ЛРР: Марку, це Венкат Капур. Ми слідкували за тобою з сола 49. Увесь світ тримає за тебе кулаки. Ти чудово попрацював, підібравши «Пасфайндер». Ми працюємо над планом твого порятунку. ЛРР готує АСМ «Ареса-4» для короткого польоту над поверхнею. Вони підберуть тебе і візьмуть з собою до Скіапапареллі. Ми готуємо запуск з припасами, щоб ти не голодував, чекаючи на «Арес-4».
[11:29] ВОТНІ: Радий чути. З нетерпінням чекаю на те, що не помру. Хочу заявити, що вини екіпажу не було. Побічне питання: що вони сказали, коли дізналися, що я живий? О, ще одне: «Привіт, мамо!»
[11:41] ЛРР: Розкажи про свої «рослини». Ми підрахували, що їжі в тебе до сола 400, якщо їсти по 3/4 порції. Рослини якось змінять ці розрахунки? Щодо твого питання: ми ще не казали екіпажу, що ти живий. Ми хочемо, щоб вони зосередились на власному завданні.
[11:52] ВОТНІ: Рослини – це картопля, вирощена з тих, які ми мали з’їсти на День подяки. Росте чудово, але родючої землі не вистачить для повної автономності. Їжа в мене закінчиться на сол 900. Крім того: скажіть екіпажу, що я живий! Який біс вам ударив у голови?
[12:04] ЛРР: Ми попросимо ботаніків поставити тобі більше питань, щоб вони могли перевірити твої підрахунки. На карті твоє життя, тож ми маємо бути певні. Сол 900 – це чудово. Це дасть нам більше часу на підготовку запуску з припасами. Також, будь ласка, слідкуй за своєю мовою. Усе, що ти друкуєш, наживо передається на весь світ.
[12:15] ВОТНІ: Дивіться! Цицьки! -> (.Y.)
•••
– Дякую, пане Президент, – говорив Тедді по телефону. – Дякую вам, що зателефонували, я обов’язково перекажу ваші вітання всім працівникам.
Він договорив і відсунув телефон рівнісінько на край столу.
У двері кабінету постукав Мітч.
– Є хвилинка? – спитав він.
– Заходь, Мітчу, – сказав Тедді. – Сідай.
– Дякую, – сказав Мітч, сідаючи в зручне шкіряне крісло. Він торкнувся навушника і зменшив гучність.
– Як там у Центрі управління? – спитав Тедді.
– Неймовірно, – сказав Мітч. – з «Гермесом» все гаразд. І всі в піднесеному настрої завдяки подіям в ЛРР. Нарешті нам випав хоч один вдалий день!
– Так і є, – погодився Тедді. – Ще один крок до того, щоб повернути Вотні живим.
– Так, і до речі, – сказав Мітч. – Ти, певно, знаєш, за чим я прийшов.
– Можу здогадатися, – сказав Тедді. – Хочеш розповісти екіпажу, що Вотні живий.
– Так, – сказав Мітч.
– І ти заводиш цю розмову зі мною, поки Венкат у Пасадені, щоб він не зміг виступити проти.
– Я не повинен узгоджувати це з тобою, Венкатом чи ще кимось. Керівник польоту я. Рішення мало залишитися за мною, але ви двоє втрутилися і знехтували це. І крім того, ми погодилися, що скажемо їм, коли з’явиться надія. Зараз вона з’явилася. Є зв’язок, є план порятунку, його ферма виграє нам досить часу, щоб направити йому ще припасів.
– Гаразд, скажи їм, – мовив Тедді.
Мітч помовчав.
– Отак просто?
– Я знав, що рано чи пізно ти прийдеш, тож уже зважив усе і вирішив. Тому давай, розкажи їм.
Мітч підвівся.
– Гаразд. Дякую, – сказав він і вийшов з кабінету.
Тедді крутнувся на кріслі й подивився з вікна на нічне небо. Він відшукав серед зірок тьмяну червону цятку.
– Тримайся там, Вотні, – сказав він. – Ми йдемо.
РОЗДІЛ 12
Вотні мирно спав у своєму ліжку. Від якогось приємного сну на його обличчі з’явилась посмішка, і він тихенько крутнувся. Напередодні він здійснив три ПКД, на кожній з яких довелося важко попрацювати заради безпеки використання Дому. Тому він спав міцніше і краще, аніж будь-якої попередньої ночі за довгий час.
– Доброго ранку, екіпаж! – гукнула Льюїс. – Настав новий день! Сол 6! Дітки, всі ставайте в коло!
Вотні додав свій голос до загального хору стогонів.
– Ворушіться, – підганяла Льюїс, – не скигліть. Ви тут спите на сорок хвилин довше, аніж спали б на Землі.
Мартінез виліз із ліжка першим. Як військовий пілот, він легко підхопив флотський режим Льюїс.
– Доброго ранку, командире, – браво привітався він.
Йогансен сіла, але не поспішала рухатися далі, в суворий світ поза межами ковдри. Для неї, розробника програмного забезпечення, ранок ніколи не був улюбленою порою.
Фоґель повільно сповз із ліжка і перевірив годинник. Без жодного слова він одяг комбінезон і, як зміг, розгладив на ньому зборки. Він стиха зітхнув від сверблячого відчуття ще одного ранку без душа.