А ти знала, що командир Льюїс мала з нами, чоловіками, невеличку розмову? Якби будь-хто з нас почав підбивати до тебе клинці, то вилетів би з екіпажу. Видко, що прокомандувавши усе життя моряками, вона тепер має невиправдано упереджені погляди.
Хай там як, я хилю до того, що ти ботанка. Нагадай мені смикнути тебе за коси, коли ми побачимося наступного разу.
•••
– Гаразд, ми знову разом, – сказав Брюс до зібраних ним керівників ЛРР. – Ви всі чули про «Тайян Шень», тож знаєте, що наші китайські друзі дали нам іще один шанс. Але цього разу буде важче.
– «Тайян Шень» буде готовий до запуску за двадцять вісім днів. Якщо він злетить вчасно, то вантаж прибуде на Марс на сол 624, через шість тижнів після того, як у Вотні скінчиться їжа за попередніми розрахунками.
– Ми встановили рекорд, коли зібрали «Іриду» за шістдесят три дні. Тепер ми маємо двадцять вісім.
Він поглянув через стіл на недовірливі обличчя.
– Народ, – сказав він, – це буде найбільш схожий на зібраний в ґетто космічний апарат за всю історію. Є лиш один спосіб зібрати його вчасно: відмовитися від системи посадки взагалі.
– Пробачте, що? – запинаючись, перепитав Джек Тревор.
Брюс кивнув.
– Ви чули мене. Ніякої системи посадки. Потрібне буде наведення для корекції курсу в польоті. Але коли він дістанеться Марса, то розіб’ється об поверхню.
– Божевілля! – сказав Джек. – Він пертиме на скаженій швидкості в момент удару!
– Аякже, – сказав Брюс. – За умови ідеального спротиву атмосфери, його швидкість в момент удару становитиме триста метрів на секунду.
– Чим Вотні допоможе апарат, що розлетиться на порох? – спитав Джек.
– Якщо він не згорить по дорозі, Вотні зможе з’їсти його вантаж, – сказав Брюс.
Повернувшись до дошки, він почав креслити схему.
– Розділимося на дві групи, – почав він.
– Перша група візьметься за зовнішню оболонку, систему наведення і двигуни. Нам тільки й потрібно, щоб він дістався Марса. Я хочу якомога безпечнішу систему. Аерозольне пальне підійде найкраще. Вузьконаправлене радіо, щоб ми могли тримати зв’язок, і звичайна програма супутникової навігації.
– Друга група працюватиме з вантажем. Вони муситимуть знайти спосіб вберегти їжу від удару. Якщо білкові кубики вдаряться об пісок на швидкості триста метрів на секунду, то вийде пісок із запахом білкових кубиків. Треба, щоб вони залишились їстівними після удару.
– Обмеження ваги – дев’ятсот сорок один кілограм. Щонайменше триста з них мають бути їжею. До роботи.
•••
– Е, докторе Капур? – сказав Річ, засунувши голову до Венкатового кабінету. – Маєте хвилинку?
Венкат жестом запросив його всередину.
– А ви, певно…?
– Річ, Річ Пернел. – Він прошаркав через кабінет, утримуючи обома руками оберемок перемішаних папірців. – з астродинаміки.
– Приємно познайомитися, – сказав Венкат. – Що я можу зробити для тебе, Річу?
– Не так давно я придумав дещо. Витратив на це багато часу. – Він вивалив папери на стіл Венката. – Дозвольте, я знайду виклад…
Венкат зажурено дивився на свій колись охайний стіл, тепер усипаний десятками друкованих аркушів.
– Ось він! – переможно сказав Річ, вихопивши листок. Тоді він спохмурнів. – Ні, це не він.
– Річу, – сказав Венкат. – Може, ти мені на словах розкажеш, у чому справа?
Річ оглянув безладну купу паперу і зітхнув.
– Але ж я написав такий потужний виклад…
– Виклад чого?
– Плану, як врятувати Вотні.
– Над цим вже працюють, – сказав Венкат. – Це остання надія, але…
– «Тайян Шень»? – пирхнув Річ. – не допоможе. Неможливо зібрати апарат для польоту на Марс за місяць.
– Але ми спробуємо, хай йому чорт, – сказав Венкат з ноткою роздратування в голосі.
– Ой, вибачте, я поводжуся нестерпно? – спитав Річ. – Я не дуже добре вмію спілкуватися з людьми. Іноді зі мною важко. Хотів би я, щоб люди просто казали мені, коли щось не так. Втім, «Тайян Шень» неодмінно потрібен. Знаєте, моя ідея без нього не спрацює. Але апарат для Марса? Пфф. Смішно.
– Гаразд, – сказав Венкат. – Що за ідея?
Річ вихопив з купи папірець.
– Ось вона! – він з дитячою посмішкою передав його Венкату.
Венкат взяв листок з викладом і продивився його. Щодалі він читав, то ширше розплющувалися його очі.
– Ти впевнений?
– Абсолютно! – Річ аж сяяв.
– Ти ще комусь показував?
– Кому б то?
– Не знаю, – сказав Венкат. – Друзям?