Впевнений, ти прогнала в голові всі можливі сценарії, тож і сама знаєш, що нічого не могла зробити краще (крім «бути екстрасенсом»).
Ти, мабуть, гадаєш, що немає нічого гіршого за втрату члена екіпажу. Неправда. Втратити увесь екіпаж іще гірше. І ти не дала цьому статися.
Але ми повинні обговорити дещо важливіше: як з тобою сталося усе це диско? Я ще можу зрозуміти серіали сімдесятих – усім подобаються патлаті люди з велетенськими комірами. Але диско?
Диско?!
•••
Фоґель порівняв положення і орієнтацію «Гермеса» з запланованою траєкторією. Вони збіглися, як і завжди. Окрім того, що він виконував у місії обов’язки хіміка, він також був кваліфікованим астрофізиком. Втім, його обов’язки штурмана тут були сміховинно легкими.
Комп’ютер знав курс. Він знав, коли повертати корабель, щоб іонні двигуни були націлені в правильний бік. Він знав положення корабля в кожну мить польоту (її легко було вирахувати з положення Сонця і Землі, знаючи точний час від бортового атомного годинника).
За винятком повної відмови комп’ютера чи іншого критичного випадку, Фоґельові глибокі знання з астрофізики не повинні були застосовуватись під час цієї місії.
Розібравшись із курсом, він запустив перевірку двигунів. Вони працювали на повну потужність. Усе це він робив зі своєї каюти. Всі бортові комп’ютери могли керувати всіма системами корабля. Минули ті дні, коли для перевірки двигунів треба було фізично до них добиратись.
Виконавши всі завдання на день, він зміг нарешті перевірити пошту.
Розбираючи листи, які в NASA вважали вартими передачі, він читав найцікавіші і відповідав, коли була потреба. Його відповіді зберігалися в кеші й передавалися на Землю під час наступного обміну, який влаштовувала Йогансен.
Йому в очі впав лист від дружини. Порожній лист з прикріпленим зображенням і темою «unsere kinder» («наші діти»). Його брови злетіли вгору. Одразу кілька речей виглядали підозріло. По-перше, слово «kinder» мало починатися з великої букви. Його Гелена, вчителька граматики в Бремені, навряд чи зробила б таку помилку. А по-друге, між собою вони лагідно називали дітей «die Affen» – «мавпенята».
Коли він спробував відкрити зображення, його переглядач сповістив, що файл не читається.
Він пройшов вузьким коридором. Каюти екіпажу розташували під самою обшивкою корабля, щоб його постійне обертання створювало максимальну силу тяжіння. Двері Йогансен, як завжди, стояли відкриті.
– Йогансен. Доброго вечора, – сказав Фоґель. Екіпаж дотримувався одного режиму, і зараз наближався час для сну.
– О, привіт, – сказала Йогансен, відводячи очі від комп’ютера.
– Я маю комп’ютерну проблему, – пояснив Фоґель. – Хотів спитати, чи ти не допоможеш.
– Звісно, – сказала вона.
– Зараз твій особистий час, – сказав Фоґель. – Можливо, буде краще звернутися завтра, коли ти працюватимеш?
– Можна й зараз, – сказала вона. – Що трапилося?
– Прийшов файл. Це зображення, але мій комп’ютер його не показує.
– А де файл? – спитала вона, заклацавши клавішами.
– В загальній теці. Називається «kinder.jpg».
– Зараз побачимо, – сказала вона.
Її пальці запурхали над клавіатурою, а вікна на екрані то з’являлися, то знову зникали.
– Побитий заголовок jpg, – сказала вона. – Певно, пошкодився при завантаженні. Дай гляну через a hex-редактор, подивимося, чи тут узагалі щось є…
Трохи згодом вона сказала:
– Це не jpeg-файл. Це простий текстовий файл у ASCII. Схоже на… не знаю на що. На купу математичних формул. – Вона показала на екран. – Тобі воно про щось говорить?
Фоґель нахилився, зазираючи в текст.
– Ja, – сказав він. – Це маневр зміни курсу для «Гермеса». Написано, що називається він «маневром Річа Пернела».
– Що це за один? – спитала Йогансен.
– Я ніколи не чув про такий маневр. – Він подивився на таблиці. – Він складний… Дуже складний…
Він закляк.
– Сол 549?! – нарешті вигукнув він. – Mein Gott!
•••
Екіпаж «Гермеса» проводив ті крихти особистого часу, що мав, у відсіку, який називали «залою». Він мав стіл, за яким ледве вистачало місця на шістьох, і дуже низьку силу тяжіння. Його розташування всередині корабля створювало тут заледве 0,2g.
Втім, цього вистачало, щоб утримувати всіх на сидіннях, поки вони обдумували те, що розповідав їм Фоґель.
– … а завершиться місія тоді, коли ми перехопимо Землю двісті одинадцять днів потому, – закінчив він.
– Дякую, Фоґелю, – сказала Льюїс. Вона вже чула цей виклад раніше, коли Фоґель прийшов до неї, але Йогансен, Мартінез і Бек слухали його вперше. Вона дала їм хвилинку на засвоєння.