– Це дійсно можливо? – спитав Мартінез.
– Ja, – кивнув Фоґель. – Я перевірив розрахунки. Усе збігається. Це чудовий курс. Дивовижний.
– А як він злетить з Марса? – спитав Мартінез.
Льюїс нахилилася вперед.
– У повідомленні було сказано більше, – почала вона. – Ми муситимемо підібрати припаси біля Землі, а йому доведеться дістатися АПМ «Ареса-4».
– А до чого ці шпигунські пристрасті? – спитав Бек.
– Якщо вірити повідомленню, – пояснила Льюїс, – то в NASA відкинули цю ідею. Вони радше воліють сильно ризикнути Вотні, ніж трохи ризикнути нами. Хто б не підкинув Фоґелеві цього листа, вочевидь, з ними не згоден.
– Отож, – сказав Мартінез, – йдеться про те, щоб відкрито не підкоритися рішенню NASA?
– Так, – підтвердила Льюїс, – йдеться саме про це. Якщо ми виконаємо маневр, вони муситимуть надіслати припаси, бо інакше ми помремо. Ми маємо можливість примусити їх.
– А ми нею скористаємося? – спитала Йогансен.
Усі подивилися на Льюїс.
– Я вам не брехатиму, – сказала вона. – Звісно, сама я дуже хочу. Але це не звичайне рішення. У NASA категорично від нього відмовилися. Йдеться про заколот. А я такими словами легковажно не кидаюся.
Вона встала і повільно пішла круг столу.
– Ми зробимо це тільки в тому разі, якщо всі дійдемо згоди. І перш ніж відповісти, зважте можливі наслідки. Якщо ми не підберемо припаси, то помремо. Якщо не впораємося з гравітаційним маневром навколо Землі, то помремо.
– Якщо зробимо все бездоганно, то продовжимо свою місію на п’ятсот тридцять три дні. П’ятсот тридцять три дні неспланованого космічного польоту, в якому будь-що може піти шкереберть. Техобслуговування стане постійною морокою. Щось може зламатися так, що ми не зможемо його полагодити. Якщо це буде щось із життєзабезпечення, ми помремо.
– Я підписуюсь! – посміхнувся Мартінез.
– Легше, ковбою, – сказала Льюїс. – Ми з тобою військові і маємо немалі шанси після повернення додому піти під трибунал. А решту з вас ніколи не покличуть знову, можу вас запевнити.
Мартінез прихилився до стіни, склав руки і напівусміхнувся. Решта тихо обдумувала слова свого командира.
– Якщо ми зробимо це, – сказав Фоґель, – то загальна тривалість польоту сягне за тисячу днів. Мені стільки космосу на все життя вистачить. Не буде чого летіти знову.
– Схоже, що Фоґель за. – Посмішка Мартінеза стала ширшою. – Я теж, ясна річ.
– Тоді зробімо це, – сказав Бек.
– Якщо ти думаєш, що це спрацює, – сказала Йогансен до Льюїс, – то я тобі вірю.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Ми вирішили, що далі?
Фоґель знизав плечима.
– Я прокладу курс і перемкну комп’ютер на нього, – сказав він. – Що ж іще?
– Дистанційне управління, – сказала Йогансен. – Воно потрібне, щоб повернути корабель, якщо ми помремо чи щось таке. Вони можуть керувати «Гермесом» з Центру управління.
– Але ж ми тут, – сказала Льюїс. – Ми можемо відмінити усе, щоб вони не робили, правильно?
– Не зовсім, – сказала Йогансен. – Дистанційне керування має вищий пріоритет, ніж будь-який орган управління на борту. Зроблено на випадок, якби стався нещасний випадок і управлінню з борту не можна довіряти.
– Ти можеш вимкнути його? – спитала Льюїс.
– Гм, – задумалася Йогансен. – «Гермес» має чотири задубльовані комп’ютери, кожен з яких під’єднаний до трьох задубльованих систем зв’язку. Якщо бодай один з них отримає сигнал через бодай одну систему зв’язку, Центр зможе взяти управління в свої руки. Ми не можемо обрубати зв’язок: так ми втратимо телеметрію і наведення. Не можна й вимикати комп’ютери: вони потрібні нам для управління кораблем. Доведеться вимкнути дистанційне управління на кожному з комп’ютерів… Воно прописане в операційній системі; доведеться змінити код.… Так. Я зможу.
– Ти певна? – спитала Льюїс. – Ти зможеш його вимкнути?
– Має бути неважко, – сказала Йогансен. – Це аварійна процедура, а не програма безпеки. Вони не захищена проти шкідливого коду.
– Шкідливого коду? – посміхнувся Бек. – То ти… станеш хакером?
– Так, – усміхнулася у відповідь Йогансен. – Схоже, що стану.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Здається, ми впораємося. Але я не хочу тиснути на вас. Почекаємо двадцять чотири години. Протягом цього часу ще можна все зважити. Якщо хтось передумає, скажіть мені наодинці або відправте листа. Я все відміню і ніколи нікому не скажу, хто це був.
Льюїс дала всім вийти з кімнати. Вона бачила, що, проходячи повз неї, вони всі усміхалися. Всі четверо. Вперше з того дня, як вони покинули Марс, усі знову стали собою. Вона вже тоді зрозуміла, що ніхто не передумає.