– Їй не стало гірше? – спитав він.
– Ні, вона десь у тому ж стані, в якому була, коли ти відлітав. Лікарі певні, що ти застанеш її, коли повернешся.
– Добре, – сказав він. – Я переживав, що то міг бути останній раз, коли я її бачив.
– Алексе, – мовила Гелена. – Ти там у безпеці?
– Наскільки це можливо, – сказав він. – Корабель в бездоганному стані, а коли ми підберемо «Тайян Шень», то отримаємо всі припаси, що знадобляться нам до кінця подорожі.
– Будь обережним.
– Буду, кохана моя, – пообіцяв Фоґель.
•••
– Ласкаво просимо до Цзюцюаня, – сказав Ґо Мін. – Сподіваюся, ви долетіли без пригод?
Су Бінь перекладав слова Ґо Міна, поки Тедді займав друге за зручністю місце в кімнаті для спостереження. За склом він бачив Центр управління польотами Цзюцюаня. Він неймовірно нагадував такий же центр у Г’юстоні, тільки Тедді не розумів китайського тексту на великих екранах.
– Так, дуже дякую, – сказав Тедді. – Гостинність вашого народу просто неперевершена. Приватний літак, яким ми прилетіли сюди, лиш вигідно підкреслив це.
– Моїм людям дуже сподобалося працювати з вашою передовою командою, – сказав Ґо Мін. – Минулий місяць був дуже цікавим. Встановлення американського апарата на китайський носій – здається, таке відбувається вперше.
– Це ще раз доводить, – сказав Тедді, – що любов до науки однаково притаманна усім культурам.
Ґо Мін кивнув.
– Мої люди особливо відзначали ставлення до роботи вашого співробітника, Мітча Гендерсона. Він повністю їй відданий.
– Він просто скалка в дупі, – сказав Тедді.
Су Бінь помовчав, але врешті таки переклав.
Ґо Мін засміявся.
– Вам можна так казати, – сказав він. – Але не мені.
•••
– То поясни ще раз, – казала Емі, Бекова сестра. – Чому ти мусиш виходити в космос?
– Мені, скоріше за все, і не доведеться, – пояснював Бек. – Я тільки маю бути готовим до цього.
– Чому?
– На випадок, якщо апарат не зможе з нами стикуватися. Коли щось піде не так, моїм завданням стане вийти назовні і схопити його.
– Хіба не можна, щоб «Гермес» підлетів до нього ближче?
– Нізащо, – сказав Бек. – «Гермес» велетенський. Він не придатен до дрібного маневрування.
– Але чому це мусиш бути саме ти?
– Бо я спеціаліст з ПКД.
– Я думала, що ти лікар.
– Так і є, – сказав Бек. – Кожен має по кілька спеціальностей. Я лікар, біолог і спеціаліст з ПКД. Командир Льюїс також геолог. Йогансен – сисадмін і технік реактора. І так далі.
– А той красень… Мартінез? – спитала Емі. – Що він робить?
– Пілотує АСМ і АПМ, – сказав Бек. – А ще він одружений, і в нього дитина, розпусна ти розлучнице.
– Гаразд. А Вотні? Що він робив?
– Він наш інженер і ботанік. І не говори про нього в минулому часі.
– Інженер? Як Скотті в «Зоряному шляху»?
– Приблизно, – сказав Бек. – Він усе лагодить.
– Закладаюся, це йому дуже згодилося там.
– Ага, не кажи.
•••
Китайці облаштували кімнату для нарад, щоб американці могли в ній працювати. Тісне приміщення за мірками Цзюцюаня вважалося розкішним. Венкат працював над розподіленням бюджету, тож коли всередину ввійшов Мітч, він був радий відволіктися.
– Дивний вони народ, ці китайські ботани, – сказав Мітч, падаючи на стілець. – Але роблять хороші ракети.
– Добре, – сказав Венкат. – Що там з кріпленнями на апараті й носії?
– Повністю сумісні, – сказав Мітч. – у ЛРР бездоганно дотрималися вказаних вимог. Сідає, мов рукавичка на руку.
– Може, тебе щось не влаштовує чи турбує? – спитав Венкат.
– Аякже. Мене турбує те, що я з’їв учора ввечері. Здається, там було чиєсь око.
– Я впевнений, що жодних очей там не було.
– Інженери приготували страву спеціально для мене, – сказав Мітч.
– Тоді там могло бути й око, – сказав Венкат. – Вони тебе ненавидять.
– Чому?
– Бо ти хамло, Мітчу, – сказав Венкат. – Гаркаєш на всіх. Завжди.
– Твоя правда. Але щойно «Гермес» прийме апарат, нехай вони хоч опудало моє спалять, мені все одно.
•••
– Помахай таткові, – сказала Марисса, махаючи Девідовою рукою перед камерою. – Помахай таткові!
– Він занадто малий, щоб розуміти, що відбувається, – сказав Мартінез.
– Подумай, як він хизуватиметься на гральному майданчику, коли підросте, – сказала вона. – «Мій татко був на Марсі. А твій?»
– Так, це буде дуже круто, – погодився він.
Марисса продовжувала махати Девідовою рукою. Девіду ж, здавалось, набагато цікавіша інша рука, якою він активно колупався в носі.