Я перевірив марсохід. Усе було добре. Якщо нікуди не їхати, то одного заряду акумуляторів вистачить регуляторові на місяць роботи (якщо вимкнути в ньому обігрівач). Непоганий запас. Якщо під час подорожі все полетить шкереберть, я матиму час, щоб це виправити. Мене обмежуватиме не усунення CO2, а споживання кисню, якого я маю більш, ніж досить.
Я вирішив, що настав час перевірити спальню.
Залізши до марсохода, я приєднав спальню до зовнішніх дверей шлюзу зсередини. Як я вже казав, тільки так це й можна зробити. Тоді я вивернув її на Марс, який нічого такого не очікував.
Тиск в марсоході виплюнув спальню назовні й надув її. А тоді запанував хаос. Від раптового збільшення тиску спальня луснула, мов надувна кулька. Вона швидко здулася, випустивши повітря з себе і з марсохода. Я не знімав скафандр; я не бовдур. Тому я…
Проживу ще один сол! (За участі Марка Вотні в ролі… певно, агента Q. Я не Джеймс Бонд).
Я перетягнув оболонку спальні в Дім і провів ретельний огляд. Вона репнула уздовж того шву, де стіна сходилася зі стелею. Логічно. Прямий кут у посудині під тиском. Фізика таке ненавидить.
Спочатку я залатав спальню, а тоді нарізав смужки з запасу покриття, щоб наліпити їх на шов. Тепер він мав подвійну товщину і тримався на подвійній кількості гуми. Можливо цього вистачить. Зараз я роблю це навмання. Мої неймовірні ботанічні навички тут не дуже допомагають.
Завтра випробую спальню ще раз.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 436
Кофеїнові пігулки закінчились. Ніякої більше марсіянської кави.
Тож сьогодні мені знадобилося більше часу, щоб прокинутися, і голова швиденько почала боліти так, що череп тріщав. Одне добре, коли живеш у маєтку вартістю в кілька мільярдів доларів на Марсі: є доступ до чистого кисню. З якоїсь причини висока концентрація кисню усуває з голови майже будь-який біль. Не знаю, чому. І мені байдуже. Важливо те, що я не мушу страждати.
Я знову випробував спальню. Одягнувся в скафандр і випустив намет на волю, як і вчора. Але цього разу він витримав. Це чудово, але я ж бо бачив, на яких тоненьких смужках тримався той шов, тож хотів провести для нього триваліше випробування.
Простоявши кілька хвилин у скафандрі, я вирішив, що можу краще використати вільний час. Може, я й не міг покинути систему «марсохід-спальня», поки спальня перекриває шлюз, але я можу перейти до марсохода і закрити двері.
Щойно зробивши це, я зняв незручний скафандр. Спальня з іншого боку шлюзу і досі була під повним тиском. Тож випробування продовжується, але мені не треба носити на собі скафандр.
Я довільно вирішив, що експеримент триватиме вісім годин, тож мусив просидіти всередині саме стільки.
Я витратив цей час на планування подорожі. Я майже не мав що додати до того, що вже знав. Я поїду з Ацидалійської рівнини навпростець до долини Маурс, тоді їхатиму нею, поки вона не закінчиться. Цей зигзаг виведе мене до Аравійської землі. Після того настануть важкі часи.
На відміну від Ацидалійської рівнини, Аравійська земля вкрита кратерами, як решето дірками. А кожен кратер являє собою дві різкі зміни висоти. Спочатку вниз, потім вгору. Я з усіх сил намагався прокласти між ними найкоротший маршрут. Впевнений, що його доведеться змінювати, коли я їхатиму ним насправді. Жоден план битви не переживає першої сутички з ворогом.
•••
Мітч сів на своє місце в кімнаті для нарад. Зібралася звичайна братія: Тедді, Венкат, Мітч і Енні. Але цього разу також прийшла Мінді Парк і якийсь чоловік, якого Мітч ніколи до того не бачив.
– Що сталося, Венку? – спитав Мітч. – Що за раптовий збір?
– Ситуація розвивається, – сказав Венкат. – Мінді, чом би тобі не розповісти про останні події?
– Гм, так, – сказала Мінді. – Здається, Вотні успішно приєднав надувний дах до причепа. Загалом, він діяв за планом, який ми йому переслали.
– Чи відомо, наскільки він міцно тримається? – спитав Тедді.
– Доволі міцно, – відповіла вона. – Він стоїть однаково надутий вже кілька днів. Також, він збудував якусь… кімнату.
– Кімнату? – спитав Тедді.
– Я думаю, він зробив її з покриття Дому, – пояснила Мінді. – Вона приєднується до шлюзу марсохода. Гадаю, він вирізав шмат з Дому, щоб її зробити. Не знаю, навіщо вона йому.
Тедді повернувся до Венката.
– Для чого вона може бути потрібна?
– Ми гадаємо, що це майстерня, – сказав Венкат. – Коли він дістанеться Скіапареллі, то матиме чимало роботи, готуючи АПМ. Її легше виконувати без скафандру. Певно, він збирається зробити в тій кімнаті стільки, скільки буде можливо.