Олекса і Ілля Юрійович перезирнулися.
Добров стежив за вараном. Ящірка важко дихала, ніби після швидкого бігу.
На лайці шерсть дибилася, і собака тулився до Олексиних ніг. Голуб замахав крильми, та лишився на Олексиному плечі.
Миші витягнули лапки і нерухомо лежали на величезній долоні Іллі Юрійовича… Люк ще повністю не відчинився, а вони вже сконали.
Пулька лягла на підлогу. Боки її запали.
Люк відчинився. Внизу виднілося чорне каміння, гостре й вологе.
Олекса взяв собаку на руки. Добров забрав дві гранатних рушниці й автомат. У Іллі Юрійовича був інший вантаж…
Він почав спускатися перший, відшукуючи ногою щаблі алюмінієвої драбини.
Було видно, як він торкнувся каміння, став на вологий грунт і важко опустився на коліна.
Олекса і Добров переглянулися, як люди, що розуміли один одного.
Російський учений Богатирьов став на коліна на чужій космічній землі, немовби хотів засвідчити повагу до невідомої природи і схвильованість людини, що прийшла сюди.
Та Богатирьов не просто став на коліна, він ще й нахилився, наче віддав земний уклін… Але він не торкався чолом землі, а старанно спушував її лопаткою, розгортав руками.
Добров, що спустився за ним слідом, стояв, як на варті, з однією гранатною рушницею в руках, з другою рушницею за плечима і з автоматом на шиї. Він вартував Богатирьова.
Ілля Юрійович саджав на іншій планеті земні рослини.
Олекса, що стрибнув з останніх щаблів драбини, поклав важко дихаючого собаку й почав копати лопатою ямки.
Перші посланці Землі посадили на Венері чотири рослини: тополю, кипарис, кактус і бамбук, і чотири зернятка: пшениці, кукурудзи, винограду і рису…
Ілля Юрійович піднявся з колін, виростався на весь свій величезний зріст, однією рукою обняв за плечі Олексу, другою — Доброва.
— Ну ось! Здрастуй, Земле-друга! Приймай шукачів! — сказав він. Собака встав, обнюхуючи грунт, зробив кілька кроків і тицьнувся носом у ногу Богатирьова.
— Але ж дихає, дихає! Жива наша Пулька! — сказав Богатирьов, поплескав собаку по загривку й подивився вгору.
Туман злетів кудлатою хмарою, оголивши гостроверху ракету й вершини папоротей.
Майже невидимі в летючій імлі, над лісом ширяли крилаті істоти.
Добров змінив гранатну рушницю н автомат і насторожено вдивлявся у небезпечні хмари:
— Ану, Олексо, пусти-но в політ голубочка нашого. Що він на твоєму плечі відсиджується?
Олекса взяв у руку голуба. Здавалося, він дихав зовсім нормально. Чорні бусинки його очей поблискували. Це був звичайнісінький сизий голубок.
— Ну, лети, віснику миру! — напучував Олекса і підкинув голуба.
Голуб спочатку затріпотів і піднявся по вертикалі мало не до хмар. Потім почав повільно махати крилами зовсім не по-земному, не по-голуб'ячому, хутче як чайка, що летить над хвилями. Щільна атмосфера дозволяла йому ширяти. Він став кружляти навколо ракети.
Дослідники з цікавістю стежили за ним.
І раптом чорною блискавкою вихопився з-за низької хмари крилатий звір з вищиреною зубастою пащею і на мить закрив голуба перетинчастим крилом. Потім трохи не впав на каміння, злетів над ним і сховався в туманних вершинах.
Голуб зник.
Собака гарчав. Шерсть у нього на загривку стала дибом.
— Це птеродактиль, — констатував Богатирьов. — Шкода сизого.
— Що ж ви не стріляли в цю гадину! — накинувся на Доброва Олекса.
— Стріляти тільки в крайньому разі, обороняючись, — суворо застеріг Богатирьов. — Роман має рацію. Витримка у нього є. Шкода голубочка. А справу свою він зробив.
Добров випустив на каміння варана. Ящірка пожвавішала, забігала, залізла на камінь, сповзла з нього, притаїлася, вистромила голову і стала озиратися, немовби виглядаючи здобич.
— Чує, що світ гадів тут, — зауважив Добров.
Пуля загарчала, дивлячись у гущавину. Туман зник. Високо в червонястому небі пливли білі хмари.
Ілля Юрійович наказав дати планеру американців радіопеленг.
Добров почав монтаж автоматичної станції, спущеної Олексою через люк.
Птеродактилі зникли разом із туманом.
Ілля Юрійович ходив тепер з рушницею і автоматом сюди-туди, допитливо придивляючись до гущавини, мовчазної і загрозливої.
Пулька тривожно обнюхувала каміння.
Добров, працюючи, щось мугикав собі під ніс. Викрутка двічі зривалася й падала на каміння. У рукавицях все ж незручно було працювати.
Та ось він увімкнув станцію із світловою батареєю, яка заряджалася від денного світла. Тепер хоча б що скоїлося з дослідниками, прилади, захищені яйцеподібною бронею, триста днів записуватимуть венеріанську погоду, фотографуватимуть небо й навколишню місцевість, а на випадок наближення якої-небудь істоти знімуть її на кіноплівку. Через триста днів потужний радіоімпульс, пробивши іонізований шар венеріанської атмосфери, надішле на Землю в сотню тисяч разів прискорений запис звіту, який розшифрують, сповільнять і відтворять прилади на Землі.