Затремтівши від нового удару блискавки, робот повідомив:
— Мої механізми в небезпеці. Занадто багато води тече зверху.
— О'кей! — з гіркою іронією відказав Керн. — Правильний висновок не тільки щодо механізмів.
Гаррі тільки за рухом Кернових губ зрозумів, що той сказав.
Робот же автоматично збільшив підсилювання і вигукнув, перекривши венеріанський грім:
— Потрібен дах.
— Який тут, у біса, дах, — верескнув Керн, — коли ми не в кращому становищі, ніж люди кам'яного віку в дні всесвітнього потопу!
— Кам'яний вік… кам'яний дім… кам'яне склепіння… грот, печера, — послідовно відбив робот фази свого мислення.
— Браво! — відгукнувся Керн. — Віддав би частину майбутніх прибутків за найпаскуднішу печеру в світі.
— Шукаю печеру, — доповів робот. — Увімкнув радіолокатор. По азимуту сімнадцять виявив скелі з виїмкою.
— Йдіть, шановний Джоне, поступаюсь керівництвом! — прокричав Керн.
При спалахові блискавок видно було сріблясту спину робота, який, махаючи сокирою, прокладав шлях у вказаному напрямку.
Вуд ледве витягав ноги з липкої грязюки, насилу підіймався на корені, зісковзував з них у пузирчасту воду.
Керн владно взяв Вуда під лікоть:
— Не будьте прочитаною газетою на панелі, хлопче! Нам лишилося покладатися тільки на бога та на робота.
Вуд не відповів. Він зосередив усю увагу на тому, щоб триматися на ногах.
Робот точно вивів астронавтів до скель, з яких каскадами, пінячись і б'ючи фонтанами, бігла вода.
Знайдене радіолокатором заглиблення виявилося гротом. Люди вже не могли йти. Виконуючи наказ, робот втягнув їх по слизькому камінню в печеру.
Вуд і Керн упали на кам'яну підлогу.
Вуд бачив, як трохи піднявся на лікті Керн, як підповз до робота й став протирати його ганчіркою.
Робот байдуже стояв, повертаючи голову вправо і вліво. Він, виконуючи закладену в нього програму, накопичував враження, запам'ятовував їх, опрацьовував, готував висновки. Він був позбавлений людських слабкостей.
Гаррі подумав про це і всміхнувся. Що сказала б Мері!
Дощ ущухав, повітря було вологе, а в роті пересохло.
— Хотілося б перевірити, — зауважив Керн, викручуючи ганчірку, — скільки пощастило нам пройти по цій чужепланетній липкій тванюці.
Робот реагував:
— Пройдено дві і три десятих милі зі швидкістю шістдесят дві сотих милі на годину. Падаюча зверху вода затримала нас на сорок сім хвилин.
– І затримає ще, — додав Керн, ховаючи ганчірку в роботову спину і зачиняючи залізні дверці.
Робот почав лічити можливі втрати часу в дорозі.
Гаррі Вуд втомлено слухав його, дивуючись і його методичності, і в той же час бідності його фантазії. Машина використовувала запас одержаних вражень, та на більше вона була не здатна. Проте і можливих, на її погляд, перешкод було досить, щоб імовірність не спізнитися до відльоту ракети, полічена електронним мозком, становила всього 1,74 шансу зі ста.
Гаррі Вуда нудило. Та, коли він дізнався про висновки машини, йому стало ще гірше. Даючи вихід внутрішньому протестові, він сказав:
— Ваш робот телепень! Він не враховує, що росіяни підуть нам назустріч.
Керн розреготався:
— О, наївний варваре! Він не знає елементарних законів взаємин вовків чи людей, що, зрештою, одне і те ж. Проте, щоб відповідь була переконлива, ми задамо питання втіленню залізної логіки і холодного розуму.
— Запитуйте хоч у птеродактиля, — втомлено відмахнувся Вуд.
Він сидів тепер на кам'яній підлозі, уткнувшись мокрою головою в коліно, його морозило.
— Шановний Джоне, — звернувся Керн до робота, — прошу вас, полічіть, скільки шансів, що росіяни відповідно до норм поведінки людей, зафіксованих у вашій електронній пам'яті, залишать свою ракету і, ризикуючи всім, підуть через протоку й джунглі до нас на допомогу.
— О'кей, — байдуже відгукнувся робот і став вираховувати.
Злива майже стихла. Повз печеру бігли каламутні струмки, по воді пливли зірвані гілки і чи то риби, чи то ящірки.
Було жарко й задушно, парило. Калюжі, з яких стриміло коріння дерев, начебто димились, від них здіймався туман. Робот клацнув і розміреним голосом мовив:
– Імовірність того, що російські комуністи наважаться подати допомогу, ризикуючи не повернутися на Землю, дорівнює семи і трьом десятим, помноженим на корінь квадратний з мінус одиниці.
— Корінь квадратний з мінус одиниці. О безпомилковість математичної логіки! Вона показує в результаті обчислення уявну величину! Логічний висновок — шанси на можливу допомогу вигадані!.. Це математика, Вуд, а не хіромантія…