— Чому сидиш тут поночі? — повторив запитання, не почувши відповіді.
Марта випрямила спину, подякувавши подумки вечорові за те, що ховав від Іцика її смутне обличчя. Вона вже достатньо сьогодні побула прохачкою і сама від себе такої стомилася.
Дівчина вкотре за день розповіла про сьогоднішні події, але цього разу подавала все так, ніби це цікавенна пригода, від якої вона навіть отримує задоволення.
— Але як же так можна?! На дворі ж глупа ніч! — жахнувся Іцик. — І що ти думаєш робити?
— Не знаю. Я відкрита всім пропозиціям, які підкине мені життя, — вдавано безтурботно відповіла Марта. Її грайливий голос мав дати хлопцеві відчути, що цей несподіваний хаос у її житті цілком контрольований і навіть більше — запланований. І взагалі, все буде добре.
— Тобі, може, щось треба? Якась допомога? — у Іцика аж біля серця завмирало від страху за Марту.
— Та нічого, дякую. Якось викручусь! — відказала дівчина, і рятівна темрява приховала панічні вогники страху в її очах.
— Але я ж не можу тебе тут так залишити! — розпачливо вигукнув хлопець. — Ходімо до мене, а назавтра щось придумаємо.
— Ні, так не годиться. Тітка побачить, принизить і висміє мене. Якщо вже йти до тебе, то можна прямісінько прямувати до тітки Валентини і просити пробачення.
Серед можливих наслідків спільної ночівлі Марті й не спало на думку, що Іцик може спробувати залицятися до неї. Щодо цього питання вона відчувала до нього цілковиту довіру.
— Тоді треба якось непомітно пройти до моєї квартири, — боязко зауважив Іцик.
Йому хотілося допомогти Марті, але взяти на себе ініціативу він не насмілювався.
Єдину на сьогодні пропозицію про допомогу Марта спершу легковажно відхилила. Це була данина тій ролі, яку вона заповзялася грати в розмові з Іциком. Але останні його слова дали їй час подумати й підійти до справи тверезо. Цим шансом вона мусить скористатися.
— Добре... Поглянь, чи там на сходах або в коридорі нікого немає! — послала в розвідку Іцика Марта. Але він повернувся з невтішними новинами: на сходах, саме біля її улюбленого місця, стоїть Валентина Семенівна: чорна як хмара, люта як смерть.
— Я залізу до тебе по простирадлі. Це лише другий поверх. І вже надто темно, щоб хтось щось побачив, -сміливо сказала Марта, відмахуючись від різних тривожних думок, які почали її обсідати. Якщо вона піддасться їм, а не несподіваному відчайдушному пориву, то залишиться на всю довгу холодну ніч просто неба.
— Я тебе не втримаю, — розгублено пробурмотів Іцик, холонучи від страху. Втім, рішуче не заперечував, бо ж не хотів показати, що відмовляється від своєї пропозиції про допомогу.
— Прив'яжеш до бильця ліжка. Тільки дивися, щоб міцно! — суворо наказувала Марта, відганяючи налазливі думки про безпорадну невмілість Іцикових рук. — І, будь ласка, мою торбинку якось непомітно пронеси з собою.
Коли вона через якийсь час тремтячими руками чіплялася за туго напнуте простирадло, різні думки встигли промчати у її голові. По-перше, чому вона обрала такий ризикований спосіб, щоб потрапити до Іцикової кімнати? Чи не простіше було б, коли всі поснуть, прокрастися коридором? Вона згадувала історії, як люди за подібних обставин зривались і ламали собі хребта, і її огортав жаль за своїм коротким життям, так безглуздо змарнованим. Чи варта її впертість молодості, краси і здоров'я?
Оце побачила б зараз її Валентина Семенівна! Яка ж вона була б утішена, що має тепер незаперечний доказ нерозумної, аморальної поведінки своєї племінниці! Вона ж бо пізно ввечері лізе через вікно до чужого чоловіка в кімнату!
Але врешті все закінчилося добре. Марта опинилася на твердій долівці в кімнаті Іцика. На щастя, він був настільки розгублений, що не помітив, як підгинаються в неї коліна і тремтять руки, де на долонях набухли червоним свіжі мозолі.
Іцик і стояв би, як укопаний, до ранку, переминаючись з ноги на ногу, якби Марта не почала порядкувати.
— Ти спиш тут? — показала вона на вузьке незастеле-не ліжко. Він мовчки кивнув. — Гаразд, я ляжу ось тут, на канапі.
— Незручно... краще ти — на ліжку... — почав був Іцик, але Марта його обірвала.
— Ні! Я знаю, як буде краще.
Вже за десять хвилин погасили каганець. Нерівне дихання Іцика свідчило, що він не може заснути. Але Марта не починала ніякої розмови і знала, що й він не наважиться її турбувати.