— Степан! — відрекомендувався хлопець і простяг руку, щоб поручкатися. Граючи роль циркового звірятка, він спромігся у розмові зберігати гідність і спокій. Із стійкістю філософа він спостерігав за витівками своєї дружини, які поки любовно називав «дикунськими спалахами».
Господар квартири усміхнувся і міцно потис долоню нового сусіда.
— Вітаю!
— Як же ти встигла?! Вдень — навчання, увечері — комсомол, драмгурток й черги за хлібом... — запитала мама Володимира, яка вийшла зі своєї кімнати, кутаючись у шерстяну хустину.
— А ми у черзі за комерційним хлібом і познайомилися! — вигукнула Ярина і залилася сміхом, щось кумедне пригадуючи. — Ой, не можу стриматися, вибачте! Ой, зараз розкажу!
Степан знічено засопів.
— Прийшла я місяць тому десь о першій ночі записуватися у чергу за хлібом. Бачу, стоїть — високий, симпатичний! Тут у мене серце і тьохнуло! -незважаючи на очевидний протест свого чоловіка, почала дівчина.
— Неправда! — рішуче заперечив Степан. — Я тебе перший помітив! Яке б товпище не зібралося, тебе й твій сміх за версту видно й чути!
— Я реготуха, це правда, — погодилась Ярина і зайшлася сміхом, ніби на підтвердження своїх слів. — Ага, а потім пішли ми з подружкою гулять. Бо ж нічні черги заборонені, а спати теж нізя — номерок комусь іншому віддадуть. Аж тут він наздоганяє, каже, давайте разом ходити.
— Правильно, вночі двом дівчатам небезпечно вулицями тинятися! — вигукнув Степан, підводячи під свої дії раціональну, а не романтичну базу.
— Находилися, аж ноги гули. Під ранок ідемо назад, займаємо своє місце в черзі. А народу — тьма-тьмуща! Нудно стояти — жах! Тоді ще кілька наших студаків кажуть: давай танці! Фокстрот, танго — з усіма фігурами, як положено. Я смикаю його, — тут Ярина штовхнула Степана в бік, — а він, тюхтій, вибачається, мовляв, не знаю танцю! Ви можете собі уявити, щоб не знати фокстроту?!
— Цілком, — запевнив Володимир, але трохи покривив при цьому душею.
Ще зовсім недавно, якихось п'ять років тому, пе-редовиця київської газети гнівно й нещадно таврувала цей танець до його десятирічного ювілею. А сьогодні не тільки несвідома молодь, а й вищі партійні чини вивчали його спокусливі па.
— Це ж неможливо! Всі вміють! — знову розсміялася Ярина і продовжила розповідь: — Почала його вчити... а тут такий конфуз, такий конфуз... Холод, собака, до кісток пробирає. а він такий весь гарячий! Уявіть собі!
Перед очима Володимира чітко постала хвилююча незвична близькість фокстроту, міцні притискання від грудей до колін, і він легко здогадався, на що так прозоро натякає дівчина. Він був не з соромливих, і його не збентежила ця пікантна деталь знайомства молодят. Навпаки, він схвально поплескав Степана по плечу:
— Молодець! Хороший спосіб зігрітися!
Степан аж розчервонівся від надмірної відвертості своєї молодої дружини і навіть злегенька кахикнув, сподіваючись, що вона врешті схаменеться. Врятувала його несподівана поява в коридорі Руже-ни, яка, прибираючи, перейшла з кімнати на кухню.
— Ой, а хто це? — запитала Ярина, і її очі загорілися від цікавості.
— Наймичка, — відповів Володимир коротко, наче давав зрозуміти, що далі пояснення не буде.
— З голодних оцих. — почала його мама, але потім, глянувши на сина, прикрила рота рукою.
А назавтра після візиту Ярини з Степаном прийшов інспектор зі спілки домашніх робітниць, склав протокол і оштрафував Володимира.
— Чи ви не знаєте, що лише членкинь спілки можна брати на роботу? І чи ж вам не відомо, що куркульське сміття заборонено наймати? Це соціальний хлам, який мусить бути зліквідований! — роздратовано обурювався вже сивий чоловік, заповнюючи протокол.
— Але що ж бідним людям робити! — розпачливо вигукнула мама Володимира, на яку син не встиг цитьнути. — Голод же!
— Ви, громадяночко, контрреволюційні речі говорите: голоду немає! — відрізав чоловік, натискаючи на небезпечне звертання «громадяночко». — А приймати куркулів на ночівлю, щоб ви знали, також заборонено!
Володимир кинув убивчий погляд на матір, і вона злякано закусила губи. По правді, жінці не подобалася Ружена: чужа людина в хаті, та й годі! Та ще й колюча якась. Ще жодного разу гарненьке личко дівчини не прикрасила посмішка.
І зовсім було здивувалася жінка, коли якось, повернувшись додому з роботи, вона почула, як її наймичка, проста селючка, грає Моцарта на роялі її молодшого сина. Він пішов з життя ще хлопчиком у 1918 році: згорів за кілька днів від іспанки. «Це ж остання річ, яку він грав перед хворобою!» — згадала і перестрашено перехрестилася.