— І все-таки, — нерішуче відповів містер Морз, — я певен, що ви схиляєтесь до соціалізму.
«От чудасія! — подумав Мартін. — Він не зрозумів мене. Не зрозумів жодного слова. І куди ж він подів свою освіту?»
Отак на шляху свого розвитку Мартін зіткнувся віч-на-віч з економічною, класовою мораллю, і невдовзі вона стала для нього якоюсь огидною потворою. Сам він був у справах етики інтелектуалістом, і ще дужче, ніж тупа зарозумілість, його дратувала мораль його ближніх — якась чудна мішанина економіки, метафізики, сентиментальності й мавпування.
Зразок такої безглуздої мішанини він здибав і в своїй родині. Коло його сестри Мерієн упадав працьовитий молодий німець, механік, який, добре вивчивши своє ремесло, відкрив велосипедну майстерню, а згодом став агентом по продажу дешевих велосипедів і почав добре заробляти. Мерієн якось зайшла до Мартіна повідомити про свої заручини, а тоді, жартуючи, почала пророкувати йому по долоні його майбутнє. Іншим разом вона привела з собою Германа Шмідта. Мартін прийняв гостей дуже щиро і привітав їх гарними й добірними словами. Але саме це неприємно вразило тупуватого нареченого сестри. Погане враження ще збільшилося, коли Мартін прочитав їм дотепного й веселого вірша під назвою «Ворожка», навіяного попередніми відвідинами Мерієн. Скінчивши, Мартін дуже здивувався, бо не побачив на обличчі сестри ніякого задоволення. Навпаки, Мерієн стурбовано дивилась на свого коханого, і Мартін, глянувши на нього, прочитав на грубому обличчі цього достойника суворий осуд і роздратування. Зрештою, гості рано пішли, і Мартін скоро забув цей інцидент, хоч він і здивував його, бо Мартін думав, що кожній жінці, хай навіть з робітничого класу, має бути приємно, коли їй присвячується вірш.
Через кілька днів Мерієн знов прийшла до Мартіна, але цим разом сама. Не гаючи часу на балачки, вона одразу ж почала гірко дорікати йому.
— Що все це значить, Мерієн? — сердито спитав Мартін. — Ти говориш, наче соромишся своїх родичів, принаймні свого брата!
— Авжеж, соромлюся! — вихопилось у неї.
Сльози образи в її очах вразили Мартіна. Горе сестри було цілком щире.
— Невже твій Герман так ревнує тебе, що навіть твоєму рідному братові не можна написати про тебе вірша?
— Він зовсім не ревнує, — схлипнула вона, — він каже, що то… непристойне…
Мартін аж свиснув з подиву, потім видобув копію «Ворожки» й перечитав.
— Не розумію, — мовив, передаючи сестрі рукописа. — Прочитай сама і скажи, де ти бачиш тут щось непристойне… Так ти, здається, сказала?
— Так він сказав, а він знає, — відповіла Мерієн і бридливо глянула на рукопис. — Він каже, що ти повинен подерти на клапті цей вірш. Каже, що не хоче мати жінку, про яку кожен може читати отакі вірші. Каже, що це ганьба і що він цього не стерпить.
— Слухай, Мерієн. Але це ж дурниці… — почав був Мартін умовляти, але раптом передумав.
— Він бачив перед собою нещасну дівчину, розумів, що ані її саму, ані її нареченого не переконати, і, хоч уся ця історія була безглузда й кумедна, вирішив скоритися.
— Гаразд, — сказав він і, порвавши рукопис на дрібненькі клаптики, кинув у кошик.
Мартін утішав себе тим, що це була копія, а оригінал уже давно лежав в одній нью-йоркській редакції. Мерієн та її наречений ніколи про це не дізнаються, і ні вони, ні він сам, ні світ не зазнають ніякої шкоди, якщо цю гарненьку невинну поезію колись надрукують.
Мерієн кинулась до кошика, але враз спинилась.
— Можна? — попросила вона.
Мартін кивнув головою і замислено дивився, як сестра збирала і засовувала до кишені жакетки клаптики розірваного рукопису — речовий доказ успішно виконаної місії. Мерієн чимсь нагадала йому Лізі Конолі, хоч і не мала вогню й життєвого завзяття, що вразили Мартіна в дівчині, яку він бачив лише двічі. Але вони були схожі вбранням і поставою, і Мартін мимоволі усміхнувся з примхи своєї уяви, яка перенесла обох дівчат до вітальні місіс Морз. Проте ця картина зникла, і він нараз відчув себе страшенно самотнім. І сестра, і Морзи були тільки верстовими стовпами на його шляху. І він лишив їх позаду. Мартін з любов'ю глянув на свої нечисленні книжки. Це були його єдині вірні друзі.
— Що таке? Ти щось сказала? — перепитав він, здригнувшись од несподіванки.
Мерієн повторила запитання.
— Чого я не стаю на роботу? — не зовсім природно засміявся він. — Це твій Герман тебе наштрикав?