Однак було б неправильним сказати, що повернувся він ні з чим: з Аляски він вивіз щедрий багаж незвичайних вражень, побаченого й почутого від золотошукачів, що й стало його «золотою жилою». З усього цього постають книги його «північних оповідань», які приносять йому славу й найвищі в тогочасній Америці гонорари.
Коли Джек Лондон повернувся з Аляски, йому було двадцять два роки, він мав багатий життєвий досвід і перші проби пера. Попереду було нове сторіччя і кар'єра професійного письменника.
Першим пробилося до друку оповідання «За тих, хто в дорозі» (1899), за ним ще декілька було опубліковано в періодичних виданнях, а навесні 1900 року вийшла перша збірка Лондона, яка складалася з 9 оповідань, названа, як одне з них, «Син Вовка». Вона привернула увагу і читачів, і критиків. Далі одна за одною виходить ще кілька збірок на клондайкську тему: «Бог його батьків» (1901), «Діти морозу» (1902), «Віра в людину» (1904), «Любов до життя» (1907), ранній, не зовсім вдалий роман «Дочка снігів» (1902) та дві анімалістичні повісті, дія яких відбувається на Півночі — «Поклик предків» (1903) та «Біле Ікло» (1906). Разом з пізніше написаними циклами «Смок Беллю» і «Смок і Куций» (1911–1912) та оповіданням «Як аргонавти в давнину» вони утворюють Лондонову «північну одіссею». Наскрізний її мотив — людина і природа, їхнє протистояння. Характерний для цього світу контраст: маленькі чорні цятки людей, що рухаються на тлі безмежної білої пустелі, нерухомої і застиглої. Майже фізично відчутний опір, який чинить Біла Тиша людям, що наважилися її порушити. Та напівмертві від утоми і холоду, вони торують свій шлях крізь крижану пустелю і перемагають у протистоянні з нею. Наодинці з природою, позбавлена захисту цивілізації, людина може покладатися лише на свої внутрішні вітальні потенції. Північ стає жорстокою перевіркою фізичних і духовних сил героїв, яку не витримують кволі та зманіжені, егоїстичні та пожадливі. Ці основні мотиви та колізії Лондон розгортає у великому розмаїтті сюжетних ходів та перипетій.
Паралельно з північною, Лондон продовжує розвивати морську тематику, започатковану юнацькими творами. У 1903 р. з'являється повість для юнацтва «Подорож на «Блискучому», а у 1904 р. перший вдалий роман письменника «Морський вовк». Пригодницький за формою, він сповнений вагомим соціофілософським змістом, втіленим насамперед в образі головного героя капітана Ларсена, носія первісних вітальних сил і переконаного індивідуаліста.
Іншого змісту й характеру книга нарисів «Люди безодні» (1903), в якій зафіксовано соціологічне дослідження Іст-Сайду, бідняцького району англійської столиці, здійснене письменником улітку 1902 року. Її можна назвати одним з перших і кращих зразків документальної прози, non fiction, яка великого розвитку набере в американській літературі середини XX ст. Вся вона заснована на фактах, які збирав і ретельно описував автор, вкладаючи при цьому глибоке співчуття до людей міського дна, жертв соціальної несправедливості. Цією книгою розпочинається період у житті і творчості Джека Лондона, означений активним інтересом до соціальних проблем і зближенням з американськими соціалістами, участю в діяльності американської Соціалістичної партії. Все це відбилося і в інших творах Лондона, передусім у романі «Залізна п'ята» (1908). Це соціально-утопічний роман, значною мірою публіцистичного характеру, про жорстокі класові битви майбутнього, які зрештою приводять до встановлення справедливого соціалістичного ладу. Роман значно цікавіший з ідеологічного, аніж з художнього погляду.
У 1907 р. Джек Лондон з дружиною Чарміан відбуває в майже дворічну тихоокеанську подорож на яхті «Снарк», побудованій за його кресленням. Ця подорож якоюсь мірою схожа на ті мандри-втечі, до яких він удавався у молодості: вона теж підводила риску цілим етапом життя, особистого і громадського. На «Снарку» вони пройшли тисячі миль, побували на багатьох островах Полінезії. При цьому Джек виконував обов'язки матроса і заразом писав свій кращий твір, роман «Мартін Іден». Сама подорож була ним згодом описана в книзі «Подорож на «Снарку», що з'явилася 1911 року.
Після повернення до Америки Лондон вирішує розпрощатися з містом і в 1910 р. оселяється в мальовничому куточку Каліфорнії, долині Глен-Еллен — Місячній долині. Але він не перетворюється на звичайного землевласника, продовжує непокоїтися соціальними питаннями, і у своїй Місячній долині розпочинає експеримент по відродженню в Каліфорнії землеробства, що мало розв'язати проблеми перенаселених міст. На своїх 1500 акрах землі він розгортає сучасне фермерське господарство, яке прибутків не давало, але Лондон відчував радість від роботи на землі. Стає явним охолодження його стосунків із соціалістами. Він болісне реагує на їхні закиди про його «капіталістичний» спосіб життя, знову і знову наголошує, що він ніколи нікого не експлуатував, а все, що він має, зароблене власною працею. Проте фінансово допомагати партії продовжує і офіційно виходить з неї лише у 1916р.