Выбрать главу

Пише Лондон в останні роки багато, можливо, навіть надто багато. Створює кілька збірок оповідань, в яких використовує матеріали, привезені з подорожі на «Снарку»; кращі з цих збірок «Оповідання південних морів» (1911) та «Син Сонця» (1912). У них знову пожвавлюється романтичний струмінь, пов'язаний, зокрема, з зображенням тропічної екзотики, знаходить продовження мотив протиставлення первісної дикості цивілізації. Та заразом у них більше гумору, ніж у ранніх північних оповіданнях, менше романтики і патетики.

З'являється в його творах і новий ідейно-тематичний комплекс — поетизація життя серед каліфорнійської природи, спокійного й врівноваженого, сповненого нехитрих господарських турбот. Він лягає в основу трьох найпопулярніших романів цього періоду: «Час-не-Жде» (1910), «Місячна долина» (1913) та «Маленька господиня великого будинку» (1915). «Час-не-Жде» поєднує клондайкську та урбаністичну теми з каліфорнійською, ідейно підпорядковуючи їх останній, що реалізується в сюжеті: Джо Гарніш, золотошукач і бізнесмен, знаходить щастя у коханні та житті на лоні природи. Наочніше протиставлення міста, що руйнує людину, і сільської ідилії, що відновлює її вітальні сили, здійснюється в романі «Місячна долина», який переповідає історію подружжя з робітничого середовища, що тікає з міста й оселяється на фермі. Мелодраматичний елемент, що дається у ньому взнаки, значно посилюється у «Маленькій господині великого будинку», не кращому з названих творів.

Пробує себе Лондон і в нових жанрах. Так, «Серця трьох» (1915) є кінороманом, що зумовило підвищену увагу до сюжетних перипетій і насиченість візуального ряду. Не особливо глибока за змістом, історія шукачів скарбів майя користується популярністю у читачів. Доволі оригінальний роман «Міжзоряний мандрівник» (1916), в якому йдеться про пенітенціарну систему США (головний герой роману відбуває покарання у тюрмі Сен-Квентін), а вставні новели, які є фантазіями на історичні теми, розширюють і поглиблюють змістовий діапазон твору. Є ще добре відомі читачам анімалістські повісті «Джеррі — острівник» та «Майкл, брат Джеррі» (видані у 1917 p.), п'єса «Крадіжка», авантюрно-детективне «Бюро вбивств», багато новел на різні теми, серед них і найвищого рівня, а також кілька романів, для яких не знайшлося місця у стислому нарисі творчості.

Надмір напружена письменницька праця забирає у Лондона багато сил і дедалі менше приносить радості. Але усталений modus vivendi, плани й проекти — сільськогосподарські експерименти, будівництво Дому Вовка тощо — вимагають багато грошей; приблизно половина заробленого звично йде на утримання родичів, знайомих і різних людей, що звертаються до нього по допомогу. До фізичної додається душевна втома, він помічає, що його щедрістю зловживають, потай кепкуючи над «забаганками багатія». Найтяжчого удару його віра в людей зазнала, коли влітку 1913 р. згорів щойно збудований Дім Вовка, який він мислив як родове гніздо. Було зрозуміло, що ще підпал і що здійснив його той, кому Лондон дав притулок. Та воля і віра письменника витримали і цей удар. З'являється новий проект: він створить на ранчо комуну для «обраних», для чесних і сумлінних трудівників. Це був не комерційний проект, розрахований на отримання прибутків. Ця комуна була реалізацією, у міру можливостей, давньої мрії про гідне життя людей праці, яка свого часу привела його до соціалістів.

В останні роки Лондон зловживає алкоголем, що призводить до загострення хронічної недуги уремії; під час її чергового нападу він випиває надмірну дозу морфію і помирає 22 листопада 1916 року. Обставини смерті письменника нагадують самогубство, що й породило відповідну версію, але це міг бути й нещасний випадок. Похований Джек Лондон у себе на ранчо, на пагорбі, який він незадовго до смерті і вказав як на місце, де хотів би покоїтися. Місце його поховання позначає величезна кам'яна брила, на якій тільки й вибито: «Джек Лондон».