Свій кращий роман «Мартін Іден» Лондон написав під час дворічної усамітненості, на яхті серед хвиль Тихого океану й далеких тропічних островів. Це найбільш автобіографічний твір серед його художніх творів хоча б тому, що в ньому відбивається не тільки «зовнішня» біографія письменника, певні факти, обставини, події його життя, а й «внутрішня», його духовний і душевний світ, духовні й ідейні пошуки та їх еволюція. Проте твір не є романом-автобіографією, за своєю проблемно-тематичною парадигмою і структурою він є передусім «романом про митця» і належить до цього жанрового різновиду, досить поширеного в літературі XIX–XX ст. Джек Лондон писав не авторську біографію у художній формі, а творив роман на матеріалі свого життя, свого життєвого досвіду, зокрема важкого входження в літературу й тріумфального ствердження в ній. При цьому він відбирав матеріал відповідно концепції твору і доповнював його вимислом.
Та при всьому тому автобіографічний елемент твору дуже вагомий, в основному з нього зводиться його конструкція. В його сюжетну основу закладено певні факти й цілі періоди життя й духовної еволюції автора десь від моменту прийняття рішення стати письменником і до завоювання визнання — далі сюжет різко повертає убік від біографічної канви і цей його рух завершується самогубством героя. Вибудовується роман на двох паралельних сюжетних лініях — боротьби Ідена за здійснення мети стати письменником і його кохання до Рут. Ці лінії настільки тісно переплітаються, що можна говорити про їх сюжетну єдність, хоч їхня сутність і функції у творі різні.
В історії кохання Мартіна до Рут відбилося кохання письменника до Мейбл Епплгарт, дівчини з буржуазної родини, з якою він познайомився ще під час навчання у середній школі. Він навіть був заручений з Мейбл, але її мати поставила вимоги, неприйнятні для Джека, що викликало розрив. Мейбл так і залишилася незаміжньою, а Лондон невдовзі одружився з іншою жінкою. Коли писався «Мартін Іден», він уже зв'язав своє життя з Чарміан Кіттерідж, яку покохав і з якою одружився, пройшовши крізь болісний процес розлучення з першою дружиною, від якої мав двох дочок.
Воднораз багато з життя письменника, причому вагомого й важливого, лишилося поза твором (чого не могло б бути в автобіографії). Повністю випала клондайкська епопея, яка в житті й літературній творчості Лондона зігравала таку велику роль. Тихоокеанські острови, про які Іден розповідає Рут і до яких поривається, письменник у юності не бачив, він їх відкривав, працюючи над «Мартіном Іденом». Відпав довготривалий зв'язок із Соціалістичною партією і участь у соціалістичному русі, що становить важливий компонент біографії і творчості Лондона, натомість герой роману виступає антагоністом соціалістів. Подібних прикладів можна було б навести чимало — так само як і протилежних. Але численні ситуації і персонажі роману, що мають життєву основу, переосмислені, перегруповані, підпорядковані законам літературної творчості і концепції твору. Це ж стосується і головного героя роману, якого часом ототожнюють з самим письменником, але про це мова буде далі.
Роман відзначається внутрішньою широтою і розмаїтістю змістового діапазону, що тією чи іншою мірою охоплює різні сфери: соціальну, моральну, соціофілософську, соціокультурну, духовну, естетико-художню. Особливо значною мірою цей «роман про митця» є також романом соціальним, що продовжує традиції реалістичної літератури.
Широке входження соціального змісту в роман зумовлене вже тим, що його герой — митець, який є вихідцем із соціальних низів. Зазначимо, що в цьому полягає найприкметніша особливість варіанту «роману про митця», створеного Джеком Лондоном. У ньому, як і в інших творах письменника (не забуваймо, що він належав до Соціалістичної партії і щиро вважав себе соціалістом), значне місце посіла критика буржуазного класу Сполучених Штатів. Але в «Мартіні Ідені» ця тема розгорнута в специфічному ракурсі відношення цього класу до культури, виявлення його меркантильної сутності й бездуховності, доведення того, що він, адаптувавши зовнішні форми духовної культури, насправді залишається безмежно далеким від неї, більше того — чужим і ворожим.