Він розповів Рут про своє велике відкриття, але дівчина не виявила ентузіазму. Вислухала його мовчки, бо, очевидно, знала про все це раніше. Ця незворушність її дуже б його здивувала, коли б він не зрозумів, що для неї це ніяка не новина. Артур і Норман, виявилося, визнавали теорію еволюції і читали Спенсера, хоч він, видно, і не справив на них особливого враження. А патлатий юнак в окулярах — Вілл Олні — глузливо засміявся, коли заговорили про Спенсера, і повторив уже знайомий Мартінові дотеп: «Нема Бога, крім Непізнанного, і Герберт Спенсер пророк його».
Проте Мартін дарував йому цю насмішку, бо почав переконуватися, що Олні зовсім не закоханий у Рут. А згодом був дуже вражений, побачивши з різних дрібниць, що Олні не тільки байдужий до дівчини, а просто-таки має до неї якусь відразу. Цього Мартін ніяк не міг зрозуміти. То було феноменальне явище, якого він не міг зв'язати з іншими явищами світу. Мартінові було навіть шкода цього юнака, бо, певно, якась природна вада заважала йому оцінити вроду й чарівність Рут. Не раз у неділю вони їздили на велосипедах за місто, і Мартін мав нагоду пересвідчитися, що між Рут і Олні встановилося збройне перемир'я. Олні приятелював з Норманом, лишаючи Артура й Мартіна в товаристві Рут, за що Мартін був йому щиро вдячний.
Ці неділі були для Мартіна великими святами, бо давали йому змогу бути коло Рут, а крім того, зближали з молодими людьми її класу. Хоч ця молодь здобувала систематичну освіту протягом довгих років, Мартін відчував, що інтелектуально доріс до них, а розмови з ними були для нього чудовою практикою в літературній мові, яку він так старанно вивчав. Книжки про добрі манери він уже покинув, натомість поклавшися на свою спостережливість. Окрім тих хвилин, коли він чимось захоплювався, Мартін пильно стежив за своїми новими друзями і в такий спосіб переймав різні деталі поводження в товаристві.
Мартіна дивувало, що Спенсера взагалі мало хто читав. «Герберт Спенсер, — сказав бібліотекар, — о, це великий розум». Але сам він щось не вельми був обізнаний з цим великим розумом. Якось під час обіду у Морзів Мартін у присутності містера Бетлера завів розмову про Спенсера. Містер Морз напався на агностицизм англійського філософа, але признався, що «Основних засад» не читав, а містер Бетлер заявив, що в нього на Спенсера не вистачило терпіння, і хоч він його не прочитав жодного рядка, чудово собі обходиться в житті. Мартіна охопив сумнів, і якби він був не такий самобутній, то, можливо, пристав би на загальну думку й відійшов би від Спенсера. Але світогляд цього філософа здавався йому незаперечним, і для Мартіна зректися Спенсера було однаково, що мореплавцеві викинути за борт компас і карти. Тим-то Мартін почав докладніше вивчати теорію еволюції, опановуючи її дедалі глибше і знаходячи їй підтвердження у тисячі інших письменників. Що більше він учився, то ширше розстилалися перед ним ще не досліджені галузі знання, і він уже постійно відчував жаль, що в добі лише двадцять чотири години.
Дні справді були надто короткі для нього, і невдовзі Мартін кинув алгебру та геометрію. До тригонометрії навіть і не брався. Далі він викреслив із своєї програми хімію і залишив тільки фізику.
— Я не спеціаліст, — виправдувався він перед Рут, — і не збираюся ним ставати. На світі так багато всяких наук, що за життя і десятої частки їх не опануєш. Я хочу мати загальну освіту. Коли мені будуть потрібні які-небудь спеціальні відомості, я загляну в книжку.
— Але це зовсім не те, що знати самому, — заперечила Рут.
— Та в цьому й немає потреби. Можна користуватися працями фахівців. Для цього вони й існують. От коли я прийшов, у вас працювали сажотруси. Це теж фахівці, і коли вони скінчать свою роботу, ви матимете чисті димарі, хоч і не знаєте, як їх збудовано.
— Боюсь, що порівняння невдале.