— Не знаю. Знаю тільки, що курю більше, коли почуваю себе самотнім. До того ж це давня звичка. Я почав курити ще хлопчаком.
— Погана звичка, — докірливо мовила Рут. — Тут просто дихати неможливо.
— А це вже винен тютюн. Я курю тільки найдешевший. Та зачекай-но. Ось одержу чек на сорок доларів і такого куплю, що й ангели не крутитимуть носом. А воно-таки не погано — два рукописи прийнято за три дні! Ці сорок п'ять доларів стануть мені на всі борги.
— І це за два роки роботи? — дорікнула Рут.
— Ні, за неповний тиждень. Будь ласка, дай мені он того зшитка край столу, в сірій палітурці. Я в ньому облік веду.
Він узяв зшитка й почав швидко його гортати.
— Так, чотири дні на «Передзвін» і два на «Вир». Сорок п'ять доларів за тиждень — сто вісімдесят за місяць. Де б я міг одержати таку платню? І це ж я тільки починаю. Мені б і тисячі не вистачило, щоб купити для тебе все, що я хочу. Навіть платні в сумі п'ятсот доларів мені було б замало. Ці сорок п'ять доларів лишень почин. Дай мені тільки вибитися. Тоді в мене аж курітиме.
Рут не зрозуміла його простомовної метафори і знов заговорила про куріння.
— Та ти й тепер куриш забагато, а ґатунок тютюну тут нічого не зарадить. Курити — це взагалі погана звичка. Ти наче димар чи комин ходячий, або живий вулкан. Це просто жахливо! Любий Мартіне, ти ж і сам це розумієш!
Вона нахилилась до нього і глянула благально, а він, побачивши зблизька її ніжне личко й чисті, блакитні очі, знову відчув свою мізерність перед нею.
— Я хочу, щоб ти кинув курити, — прошепотіла Рут. — Прошу… ради мене.
— Гаразд, кину! — вигукнув він. — Я зроблю все, що ти скажеш, моя люба, все!
І тут її облягла велика спокуса. Побачивши, як легко й покірно він йде на поступки, Рут подумала, що коли б зараз попросила його кинути писати, він виконав би її бажання. Слова ті були вже в неї на губах. Але Рут їх не вимовила — просто не насмілилася. Тільки пригорнулася до нього й прошепотіла:
— Ти ж знаєш, що я прошу цього зовсім не заради себе, а заради тебе самого. Курити тобі зле. Та й взагалі не годиться бути рабом, тим паче рабом звички.
— Але я навіки твій раб, — усміхнувся він.
— Тоді я відразу ж почну наказувати.
Вона дивилася на нього пустотливо, хоч у глибині душі жалкувала вже, що не попросила про те, чого найбільше хотіла.
— Я готовий коритися вашій величності.
— Гаразд. Ось мій перший наказ: голися щодня. Глянь, як ти подряпав мені щоку.
Отже, все закінчилося пестощами і веселим сміхом. На одному Рут уже наполягла, а за один раз домагатися більшого не зважилась. Вона трохи задовольнила свою жіночу гордість тим, що змусила Мартіна кинути курити. Іншим разом умовить його піти на службу, бо він же обіцяв у всьому виконувати її волю.
Рут підвелась і почала оглядати кімнату. Придивилася до виписок, розвішаних, немов білизна, на мотузках, ознайомилася з блоком, за допомогою якого Мартін підтягав під стелю велосипед, і дуже засмутилася, побачивши під столом купу рукописів, що нагадали їй, скільки він змарнував часу. Гасниця їй дуже сподобалася, але, зазирнувши на полиці, вона не знайшла там ніяких харчів.
— Ой, бідненький, тобі ж нічого їсти! — вигукнула Рут ніжно й співчутливо. — Ти, певно, голодуєш?
— Я тримаю свої продукти у Марії. Так зручніше, — збрехав Мартін. — А з голоду я ще не помираю. Ось глянь!
Рут підійшла ближче й побачила, як на його зігнутій руці під сорочкою твердим вузлом випнулися дужі мускули. Це викликало в ній огиду. Така груба сила ображала її чутливість. Але всім серцем, кров'ю, всіма фібрами свого тіла вона любила й жадала її, і в нез'ясненному пориві Рут і цього разу пригорнулась до нього, а не відсахнулась. І коли він стиснув її в обіймах, її розум, що знав лише зовнішні прояви життя, зчинив справжній бунт, зате серце, злите з самим життям, і все, що було в ній жіночого, святкували перемогу. У такі хвилини Рут відчувала всю повноту свого кохання до Мартіна, завмираючи від насолоди в його палких обіймах. Тоді Рут виправдувала зраду своїм принципам, своїм ідеалам, навіть мовчазну непокору батькам. Вони не хотіли, щоб дочка вийшла заміж за цього чоловіка. Для них її почуття було чимсь ганебним. Іноді воно здавалося таким і самій Рут, коли, не бачивши Мартіна, вона ставала знову холодною, розважливою. Та коли вона бувала з Мартіном, то таки кохала його, правда, часом неспокійною, тривожною любов'ю, але все ж то була любов, дужча за неї саму.
— Грип — дурниці, — сказав він. — Трохи тіло ломить та голова болить, ото й усе. Але це й рівняти не можна до тропічної пропасниці, та справді викручує всі кістки.