Отак, не перестаючи слухати плавної мови професора Колдуелла, людини розумної і культурної, Мартін побачив усе своє минуле. Він побачив себе справжнім шибайголовою в крислатому капелюсі й двобортній куртці, що бешкетував до тих меж, щоб не зайти в конфлікт з поліцією. Мартін не обманював себе і не прикрашав голої правди. Один час він був звичайним шибайголовою, ватажком зграї, що завдавала клопоту поліції і тероризувала чесних мешканців робітничих кварталів. Але згодом його ідеали змінилися. Він дивився на добре вихованих і гарно вдягнених чоловіків та жінок, упивався атмосферою витонченої культури і тут-таки бачив привид своєї ранньої молодості — бешкетного забіяку в крислатому капелюсі й двобортній куртці. І ось цей забіяка розчинився в ньому, Мартіні Ідені, що сидів обік професора університету й жваво з ним розмовляв.
Зрештою, Мартін ніде не почував себе на своєму місці. Просто він умів пристосуватися до будь-яких обставин, через те його й любили скрізь; він ніколи не пас задніх ані в роботі, ані в гульні, вмів повсюди відстояти свої права й належну до себе пошану. Проте ніде він не пускав коріння. Люди, які оточували Мартіна, були задоволені з нього, але сам він не відчував задоволення. Його завжди мучив якийсь неспокій, завжди кликав кудись таємничий голос, і він блукав світом, аж поки нарешті знайшов книжки, мистецтво й кохання. І ось тепер він мав усе це, з усіх своїх давніх товаришів по пригодах єдиний, що зміг потрапити до дому Морзів.
Та всі ці думки й спогади не заважали йому слухати професора. Уважно, хоч і критично стежачи за його словами, він переконався, які широкі знання має його співрозмовник. Заразом побачив і великі прогалини у власній освіті — цілі галузі знань були йому невідомі. Проте завдяки Спенсерові він знав загальні основи сукупності знань. Потрібен тільки час, щоб до тих основ додати конкретного змісту. І тоді — побачимо, хто сяде на обмілину! — подумав Мартін. Але навіть оце зараз, відчуваючи себе біля ніг професора, шанобливо і зосереджено слухаючи його, Мартін почав уловлювати якусь хибу, ледь помітну, що не завважив би, якби вона не повторювалася кілька разів. Коли ж Мартін зрозумів її, почуття нерівності одразу зникло.
Рут удруге підійшла до них саме тоді, коли почав говорити Мартін.
— Я скажу вам, у чому ви помиляєтесь, тобто що хибне у ваших поглядах, — озвався він. — Вам бракує знань з біології, ви не лишаєте їй місця у своїй системі. Я маю на увазі справжню наукову біологію, починаючи з лабораторних дослідів та спроб оживити неорганічну тканину і кінчаючи найширшими естетичними й соціологічними узагальненнями.
Рут була приголомшена. Вона два роки слухала лекції професора Колдуелла й дивилась на нього, як на живу скарбницю найрозмаїтіших знань.
— Я не зовсім розумію вас, — нерішуче промовив професор. Але Мартін був певен, що той чудово його розуміє.
— Спробую пояснити, — сказав він. — Ознайомлюючись свого часу з історією Єгипту, я вичитав, що не можна зрозуміти єгипетське мистецтво, не вивчивши характеру самої країни.
— Цілком слушно, — підтвердив професор.
— А мені здається, — провадив Мартін далі, — що й характер країни не можна вивчити, не збагнувши суті й будови самого життя. Як можемо ми зрозуміти закони й лад, релігію і звичаї, не знаючи природи людей, що створили їх, не знаючи, з чого створені самі ці люди? Хіба письменство не такий самий витвір людини, як єгипетські архітектура чи скульптура? Хіба є в світі щось таке, що не підлягало б законові еволюції? Так, я знаю, що розвиток окремих мистецтв досліджено старанно, але зроблено це суто механічно. Саму людину полишено десь осторонь. Чудово досліджено розвиток різних інструментів, скажімо, арфи, еволюцію музики, пісень, танців, а де ж еволюція самої людини, істотних її органів, що розвинулись у ній раніш, ніж вона створила перший інструмент і проспівала першу пісню? От чого ви не берете до уваги і що я називаю біологією. Це біологія в найширшому розумінні слова. Я знаю, що висловлююся нескладно, але мені важливо викласти саму думку. Вона виникла у мене, коли ви говорили, тому я не встиг її ясніше сформулювати. Ось ви казали про людське безсилля, що заважає нам охопити всі суттєві чинники. Тож і ви самі — принаймні мені так здається — нехтуєте чинник біологічний, тобто самий той матеріал, з якого виникли всі мистецтва, який є основою всіх людських дій і досягнень.