Маруся

От вони i поцiлувались, а Василь i викинув Марусi на тарiлку цiлкового.

Пiсля сього староста звелiв посватаним, щоб кланялись перш батьковi у ноги тричi; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм каже:

- Гляди ж, зятю! Жiнку свою бий i уранцi i увечерi, i встаючи i лягаючи, i за дiло i без дiла, а сварись з нею поусякчас. Не справляй їй нi плаття, нi одежi, дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жiнкам; то з жiнкою у парцi i з дiточками якраз пiдете у старцi. А ти, дочко, мужичку не спускай i нi у чiм йому не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хлiба, а ти йди у шинок, пропивай останнiй шматок; пий, гуляй, а вiн нехай голодує; та i в печi нiколи не клопочи; нехай паутинням застелеться пiч, от вам i уся рiч. Ви не маленькi вже, самi розум маєте, i що я вам кажу i як вам жити, знаєте.

А староста i крикнув:

- За таку навуку цiлуйте, дiти, батька в руку.

Поцiлувавши, поклонялись матерi теж тричi. Мати не казала їм нiчого; їй закон велить, благословляючи дiточок, тiльки плакати.

Далi староста сiв i каже тричi:

- Христос воскрес!

А старi йому у в одвiт теж тричi:

- Воiстину воскрес!

Старости кажуть:

- Панове сватове!

А свати кажуть:

- А ми радi слухати!

Старости кажуть:

- Що ви жалали, то ми здiлали; а за сiї речi дайте нам горiлки гречi* (*Гречий - добрий.).

А старi й кажуть:

- Просимо милостi на хлiб, на сiль i на сватання, Пiсля сього посватаних i посадили, звичайно, на покуть, на посад. Батько сiв бiля зятя, а мати, звiсно, поралась, сама i страву на стiл подавала, бо вже Марусi не годилося з посаду уставати. Старости сiли на ослонi бiля столу.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостiв. Перший староста покуштував, покрутив головою, поцмокав та й каже:

- Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скiльки ми по свiту не їжджали, а таких напиткiв i йе чували, i не видали, i не куштували.

- Се ми таке для любезних сватiв з-за моря придбали, - каже Наум i просить: - Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а насподi самий гарний смак!

Випив староста, зморщився, закректав та й каже:

- Вiд сього зразу почервонiєш як мак. Глядiте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стiни полiземо?

- Та що се ви на нас з пенею? - сказав Наум. - Тут-таки що мудре само по собi, а то ще ось що: iшла баба вiд ляхiв та несла здоров'я сiм мiхiв, так ми у неї купили, сiм золотих заплатили та в напиток пустили.

А староста й каже:

- Ну, що мудре, то вже справдi мудре! Ану, товаришу, попробуй i ти й скажи: чи пили ми таке у Туреччинi, або хоч i в Нiмеччинi, та i в Расеї не пивали сiєї.

Випив i другий староста, теж прицмокуючи, i теж промовляв, похваляючи.

Проговоривши усi законнi речi, стали частуватись попросту, з своїми вигадками, а далi, тiльки що стали вечеряти, i обiзвались дiвчата, що Маруся ще завидна просила до себе на сватання, i спiвали, уходячи у хату, сюю пiсеньку:

Та ти, душечка, наша Мар'єчка!

Обмiтайте двори,

Застилайте столи,

Кладiть ложечки,

Срiбнi блюдечки,

Золотi мисочки:

От iдуть дружечки!

От як переспiвали, та й поклонились низенько, та й кажуть:

- Дай боже вам вечiр добрий; помагай бi вам на усе добре!

Стара Настя така вже радiсiнька, що бог привiв її дождати одним одну донечку просватати за хорошого чоловiка, та ще її люб'язного: землi пiд собою не чує, порається хутко, i де та сила узялася, аж бiга вiд стола до печi, i страву сама носить, i порядок дає. Кинулась зараз до дружечок i каже:

- Спасибi! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. - Та й усадила їх по чину, вiд Марусi скрiзь по лавi, та й каже: - Сiдайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте* (*Брусувати - їсти), а ти, старосто, їм батуй* (*Батувати - рiзати).

Так дiвчатам вже не до їжi: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не казали люди: "Ото голодна! Мабуть, дома нiчого їсти, так бiга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається", - а друге й те, що треба своє дiло справляти; та, не бравшись за ложечки, i заспiвали:

Ой чому, чому
У сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Мар'єчка встала,
Косу чесала,
Батенька поражала:
- Порадь мене,
Мiй батеньку,
Кого в дружечки брати?
- Бери, доненько,
Собi рiвненьку,
Щоб не було гнiвненько.
Садови, доненько,
I вище, i нижче,
А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя вiд такої жалiбної пiснi, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали спiвати iнших:

Де ж був селезень,
Де ж була утiнка?
Селезень на ставку,
Утiнка на плавку.
А тепер же вони
На однiм плавку,
Та їдять же вони
Дрiбную ряску,
Ой п'ють же вони
Холодную воду.
Де ж був Василько?
Де ж була Мар'єчка?
Василько у батенька,
Мар'єчка у свого.
А тепер же вони
Ув однiй свiтлоньцi.
Ой п'ють же вони
Зелене вино,
Та їдять же вони
Дрiбнiї калачi,
У мед умокаючи,
Маком обсипаючи.
Та в недiленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Мар'єчка та потопала,
К собi батенька бажала.
А батенько та на бережечку.
Є човничок i веселечко:
"Потопай, моє сердечко!"
Та в недiленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Мар'єчка та потопала,
К собi матiнку бажала.
А матiнка та на бережечку.
Є човничок i веселечко:
"Потопай, моє сердечко!"
Та в недiленьку рано
Чогось тоє та море грало;
Там Мар'єчка та потопала,
К собi Василька бажала.
А Василько та на бережечку.
Є човничок i веселечко:
"Не потопай, моє сердечко!"

Далi дiвчата, бачачи, що просватанi собi сидять i опрiч себе нiкого не бачать i нiчого, що бiля них робиться, не чують, захотiли їх зачепити i повеселити та й заспiвали:

Та в саду соловейко не щебетав,
Тим Василь Марусi не цiлував;
Як же соловейко защебетав,
Василько Марусю поцiлував.

Тут усi зареготались на усю хату, i Наум напавсь, щоб таки дiти поцiлувались, а їм те на руку ковiнька!.. Далi дiвчата, буцiмто жартуючи, i заспiвали:

Та ти, душечко, наша Мар'ечко!
Ламлiте роженьку,
Стелiть дороженьку,
Щоб м'яко ступати,
Надвiр танцювати,
З скрипками, з цимбалами,
З хорошими боярами.

Як же вслухався у се Наум та як розходивсь! Притьмом: давай музику та й давай! Нiгде дiтись: побiгла моторнiша iз усiх, от таки Домаха Третякiвна, до скрипника та й приклика його. Батечки! пiднялися танцi та скоки так, що ну! Набiгла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку. То ще мало, що у хатi, а то й около вiкон було багацько, так i зазирають; а бiля хати дiвчата з парубками носяться; дiвчата дрiбушки вибивають, парубоцтво гопака гарцює, батько з матiр'ю, знай, людей частують… Така гульня була, що крий боже! Троха чи не до свiту гуляли. Тiльки Василь та Маруся нiкого не бачили i дивувалися, що так швидко народ розiйшовся. За голубленням та за милуванням незчулися, як i нiч минулася.

Не дай боже чоловiковi печалi або якої напастi, то урем'я iде - не йде, мов рак, повзе. А як же у радостi, то i незчуєшся, як воно бiжить: як ластiвка пропливе. Думаєш, один день пройшв, аж, гляди, вже й тижня нема. Так було з Василем i з Марусею: усе укупцi та вкупцi, як голуб з голубкою. I у город, i на мiсто, i до колисок, i на вгород, усе укупi собi ходять. I у монастир на богомолля укупцi ходили, i молебень наньмали, що Маруся обiцялася, коли буде посватана за Василя.

Тiки-притiки, аж ось i проводи! У сеє урем'я хазаїн його висила хуру, i Василевi з нею треба виступати.