«У дружній пошані на спомин і під розвагу — Осип Станімір, сотник УГА».
На спомин і під розвагу… Уміли розважатися хлопці. Хоча Осип Станімір рідко ходив на зустрічі комбатантів. Він не любив виступати зі спогадами перед громадою, бо тоді так нервував, що часом скидався на божевільного. Розповідаючи перед повною залою про те, як його курінь обсадив київську Думу, — обсадити, але не стріляти! — Станімір вихоплював з кишені допотопного ключа з плескатими зубцями й кричав не своїм голосом:
— А оце ви бачили? Ми взяли її, взяли, Київ був наш!
Станімір нервово смикав себе за правого вуса, і не знати було, чи він сміється, чи плаче…
2009—2014 рр.
Автор висловлює найщирішу подяку отаманській внучці Лізі Соколовській (яка, крім усього, відкрила йому родинну таємницю), Петрові Лісовому, Романові Ковалю, Костянтинові Завальнюку, Романові Сколоздрі, Володимиру Мироненкові, чиї історичні студії прислужилися у написанні цієї книжки.