Я почував страшенну важкість у голові й дуже часто дихав. Це відчуття нагадало мені мою єдину спробу сходження в гори, і звідси я виснував, що атмосфера була більш розрідженою, ніж раніше.
Здалеку до мене долинув пронизливий крик, і я побачив на відлюдному березі щось схоже на величезного білого метелика. Нерівно пурхаючи, він описував кола й невдовзі зник за невисокими пагорбами. При цьому він пронизливо кричав. Я мимоволі здригнувся і почав вовтузитись у кріслі Машини.
Озирнувшись іще раз, я побачив, що червонувата маса, котру я прийняв за уламок скелі, стала повільно рухатися в моєму напрямку. Це була якась жахлива істота, схожа на краба.
Уявіть собі краба завбільшки із цей стіл; безліч ніг, які повільно й нерішуче рухаються; величезні клішні, які волочаться по землі; довгі, як батоги, щупальці, які звиваються навсібіч; очі на двох стеблинах, які виблискують обабіч металевого чола, спрямовані на вас! На горбистій спині цього чудовиська, суцільно вкритій складками, подекуди виднівся зеленуватий наліт цвілі. Я бачив, як тремтіли й ворушилися незліченні щупальці його скривленого рота.
Я дивився на цю лиховісну істоту, котра повільно підповзала до мене, і раптом відчув, як щось лоскоче мою щоку, немовби на неї сіла муха. Я махнув рукою, намагаючись зігнати муху, але знову відчув те саме лоскотання вже біля вуха. Відмахнувшись удруге, я пальцями впіймав щось схоже на нитку. Але цю нитку хтось тієї-таки миті висмикнув із моєї руки.
Тремтячи від жаху, я обернувся й побачив, що схопив щупальце іншого жахливого краба, який стояв саме за моїми плечима. Його злі очі оберталися на своїх стеблинках, огидний рот кривився, передчуваючи ласощі, а величезні незграбні клішні, покриті слизом водоростей, уже опускалися на мене…
Умить я натиснув на важіль – і між мною й цими почварами вже була відстань у цілий місяць часу. Але я, як і раніше, перебував на тому самому березі й, тільки-но зупинився, як знову, незважаючи на похмуре освітлення, дуже чітко побачив цих монстрів. Вони цілими дюжинами плазували назад і вперед серед рясної темної зелені.
Я навіть не можу передати вам, яке жахливе запустіння панувало у світі. На сході – червоне небо; на півночі – морок, солоне мертве море й кам’янистий берег, де серед різноманітної отруйної зелені лишайників плазують бридкі чудовиська. До того ж тут виразно відчувався брак повітря, тому що для звичайної людини воно було занадто розрідженим… Усе разом справляло гнітюче враження!
Я перенісся ще на сто років уперед і побачив те саме багряне сонце, тільки тепер воно здавалося ще більшим і тьмянішим; були знову те саме мертве море, те-таки холодне повітря й така сама сила-силенна різноманітних крабів, які плазували поміж червоними скелями й зеленими лишайниками. Але в західній частині неба я помітив бліду вигнуту лінію, схожу на серп величезного молодика.
Так подорожував я, зупиняючись і знову пролітаючи відстані в тисячу й більше років, охоплений бажанням проникнути в таємницю земної долі. Немов зачарований, дивився я на сонце, котре й далі росло на заході, стаючи більш тьмяним і невиразним.
Я спостерігав, як життя поступово зникало на нашій древній планеті. Більш аніж через тридцять мільйонів років величезний яскраво-червоний диск сонця затулив собою майже десяту частину темних небес. Тоді я знову зупинився. Численні краби-плазуни вже зникли, і червонуватий берег, за винятком багряно-зелених мохів і лишайників, здавався цілком позбавленим життя.
Місцями на березі виднілися білі плями. Крижаний холод пронизував мене. Рідкі білі сніжинки, пурхаючи, падали на землю. У північно-східній частині на похмурому небі виблискували зорі, і сніг блищав, відбиваючи їхнє сяйво. Удалині вилася хвиляста лінія червонясто-білих пагорбів.
Берег моря був облямований льодом, по хвилях неслися крижані брили. Але більша частина солоного океану, що відливала криваво-червоним світлом у променях вічного заходу, була все ще вільною від криги.
Я вишукував хоч якісь сліди тваринного життя. Якесь дивне, неясне побоювання втримувало мене в кріслі Машини. Але ніщо не ворушилося ні на землі, ні в морі, ні в небі. Тільки зелена твань, яка вкривала скелі, свідчила про те, що життя тут іще не цілком припинилося.
Незабаром показалася піщана мілина, вода відринула від берега. Мені здалося, ніби на мілизні є якийсь чорний предмет, котрий шкутильгає. Але коли я пильніше придивився до нього, він став нерухомим. Я подумав, що це просто обман зору, а чорний предмет – лише камінь.