Протягом останніх років, іще до відкриття «Новітнього прискорювача», Гібберн багато й досить плідно працював над тонізуючими медикаментами. Завдяки йому медицина збагатилася щонайменше трьома цілком надійними препаратами, значення яких у лікарській практиці є величезним. Препарат під назвою «Сироп «Б» д-ра Гібберна» зберіг більше людських життів, аніж будь-який рятувальний човен на всьому нашому узбережжі.
– Але такі дрібниці мене зовсім не задовольняють, – сказав мені професор одного разу близько року тому. – Усі ці препарати або підхльостують нервові центри, не впливаючи на самі нерви, або просто зміцнюють наші сили шляхом зниження нервової провідності. Вони дають лише місцевий і дуже нерівномірний ефект. Одні посилюють діяльність серця та внутрішніх органів, але притупляють мозок; інші діють на мозок, як шампанське, ніяк не впливаючи на сонячне сплетіння. А я прагну створити – й неодмінно створю, ось побачите! – такий засіб, який струсне вас усього з голови до п’ят і збільшить ваші сили вдвічі… навіть утричі проти норми. Так! Ось чого я шукаю!
– Це подіє на організм виснажливо, – зауважив я.
– Безумовно! Але ж ви і їстимете теж удвічі або втричі більше. Подумайте тільки, про що я кажу! Уявіть собі пляшечку… ну, скажімо, таку. – Він узяв зі столу зелений флакон і став постукувати ним по столу в такт своїм словам. – У цій безцінній пляшечці вміщено можливість удвічі швидше думати, удвічі швидше рухатися, удвічі швидше працювати.
– Невже цього можна досягти?
– Сподіваюся, що так. А якщо ні, виходить, у мене цілий рік змарновано. Різні препарати гіпофосфатів показують, що щось таке… Утім, нехай подіє тільки в півтора раза – і то добре!
– І то добре! – погодився я.
– Візьмімо для прикладу будь-якого державного діяча. У нього безліч обов’язків, термінові справи, і з усім цим ніяк не впоратися.
– Нехай напоїть вашим зіллям свого секретаря.
– І виграє вдвічі більше часу. Або візьміть себе. Припустімо, вам треба закінчити книжку…
– Звичайно, я проклинаю той день, коли розпочав її.
– Або ви лікар. Роботи по самі зав’язки, а вам треба сісти й обміркувати діагноз. Або адвокат. Або готуєтеся до іспитів…
– Та з таких по гінеї за кожну краплю вашого препарату! – вигукнув я. – Якщо не дорожче!
– Або, наприклад, дуель, – вів далі Гібберн. – Коли все залежить від того, хто першим спустить курок.
– Або фехтування, – підхопив я.
– Якщо мені вдасться зробити цей препарат універсальним, – жваво докинув Гібберн, – шкоди від нього не буде ніякої, хіба тільки він на дещицю наблизить вас до старості. Але життя ваше вмістить удвічі більше порівняно з іншими, адже ви…
– А все ж таки на дуелі буде, мабуть, нечесно… – задумливо мовив я.
– Це вже як вирішать секунданти, – заявив Гібберн.
Але я знову повернувся до вихідної точки нашої бесіди.
– І ви впевнені, що такий препарат можна винайти?
– Цілком упевнений. – Гібберн виглянув у вікно, бо саме цієї хвилини повз будинок щось із гуркотом пронеслося. – Ну винайшли ж автомобіль! Власне кажучи… – Він замовк і, багатозначно посміхнувшись, постукав по столу зеленою пляшечкою. – Власне кажучи, я такий препарат знаю… Дещо вже зроблено…
Через ту нервову усмішку, з якою Гібберн вимовив ці слова, я зрозумів усю важливість його зізнання. Про свої досліди вчений заговорював тільки тоді, коли вони наближалися до кінця.
– І можливо… можливо, мій препарат прискорюватиме навіть більше, ніж удвічі.
– Це грандіозно, – сказав я не дуже впевнено.
– Так, грандіозно.
Просто мені здається, що тоді Гібберн навіть сам іще не усвідомлював усієї грандіозності свого відкриття.
Пам’ятаю, ми кілька разів поверталися до цієї розмови. І Гібберн завжди говорив про «Новітній прискорювач» – так він назвав свій препарат – дедалі з більшою переконливістю. Іноді він починав турбуватися, чи не спричинить його «Прискорювач» якихось непередбачуваних фізіологічних наслідків; відтак раптом із неприхованим користолюбством починав обговорювати зі мною комерційний бік справи.
– Це – відкриття! – вигукував Гібберн. – Велике відкриття! Я дам світові щось неймовірне й маю право розраховувати на пристойну винагороду. Висоти науки – своєю чергою, але, по-моєму, мені мусять надати монополію на мій препарат хоча б років на десять. Зрештою, чому все найкраще від життя мають отримувати якісь ковбасники!