Ендотеліус недбало кивнув.
— Не гайте часу. Ви говорите про елементарні речі. Ближче до діла!
— Гаразд! Планета Каріна міститься в секторі ХАУ 310/45 ДН. Фізики і математики буквально наводнили її, вивчаючи незвичну аномалію. З житлом там тепер сутужно. Але для вас, я гадаю, це не буде проблемою.
Антоній Ендотеліус поблажливо усміхнувся і ледве втримався, щоб не поплескати Фрагуса по плечу.
— Все буде якнайкраще. Ендотеліус і не в таких бувальцях бував. Не сумнівайтесь. Через кілька днів я привезу вам абсолютно вичерпну й точну відповідь. До побачення.
Антоній Ендотеліус підбадьорливо кивнув Фрагусу і попрямував до виходу.
— Послухайте, Ендотеліус! — крикнув йому начальник навздогін. — Візьміть до уваги колоритну особливість тієї планети: шістдесят п’ять і три десятих процента її населення — математики.
— Візьму, — Антоній махнув рукою і важко ступив у проріз дверей, що несподівано виникли там, де ще мить тому була суцільна стіна.
Магнітоплан, клацнувши захватом, зупинився біля реалізаторія. Ендотеліус відчинив дверцята першої вільної кабіни і рішуче ступив усередину, при цьому боляче вдарившись головою об низько розміщений енергоблок.
— Неподобство! — процідив він крізь зуби. — Для кого вони роблять такі душогубки?! Невже не можна було зробити їх сантиметрів на п’ятдесят вищими?
Не перестаючи лаятись, він набрав на пульті потрібний код, засвітилася зелена лампочка, і змодульований потік хвиль, що ніс у собі інформацію про структурні особливості тіла славного космогатора, вирвавшись із мегаантени, помчав через надпростір до далекої планети.
Реалізувався він без пригод і, передбачливо зігнувшись у три погибелі та все ще обмацуючи ґулю на голові, вийшов з кабіни. З висоти оглядової площадки Антоній подивився на місто і розчаровано чмихнув: угору тяглися стоповерхові споруди, стільки ж поверхів, мабуть, ішло в глибину. У всіх напрямках через місто пролягали багатоярусні швидкісні траси на міцних полібетонних опорах. Будинки-пелюстки і будинки-квіти приємно урізноманітнювали цю стандартну картину.
Отже, насамперед треба було влаштуватися в готелі і завтра зранку почати роботу. Він піднявся на естакаду і викликав кабіну, яка за лічені хвилини переправила його до Потрібного місця. Космогатор вийшов на площу, — і те, що він побачив, змусило його замислитись: перед готелем була величезна черга, яка тяглася на кілька кварталів.
У черзі сиділи й стояли зовсім різні люди, але поводились вони однаково: якийсь час відчужено дивилися в порожній простір перед собою, потім раптом жвавішали, метушливо діставали з кишені кіберпам’ять і, квапливо ковтаючи слова, починали щось нашіптувати в неї. Від найближчих кандидатів у постояльці до космогатора долинали окремі слова: “Математичне сподівання… Необхідно навісити квантор… За допомогою методу універсальної конкретизації…” Слова зливались у невиразний гомін, який можна було почути хіба що на переповнених вокзалах.
Антоній зупинив якогось перехожого і звернувся до нього:
— Скажіть, будь ласка, що це за люди там у черзі?
— А, це? — кивнув перехожий. — Це приїжджі математики. Ма-те-ма-ти-ки з великої літери! Он той, худорлявий…
— Добре, добре! — поспішив перервати його Ендотеліус, відчувши, що розмова може ввійти в непотрібне русло. — А чого вони тут? Чого їх так багато?
Перехожий глянув на Ендотеліуса так, наче той спитав його про щось непристойне.
— Приїхали, то й приїхали. Виходить, треба було.
І пішов далі.
“На тій планеті шістдесят п’ять і тридесятих процента населення — математики”, — пригадались йому слова Фрагуса.
— Ну що ж, приєднаємось до служителів інтеграла, — пробурмотів він, стаючи в кінець черги.
Простоявши майже п’ять годин, Антоній піймав себе на тому, що бездумно дивиться в простір перед собою, так само, як ті математики з черги, а голос, що не перестає бурмотіти: “Ну, Фрагус, зробив послугу”, — належить йому самому. Ще через п’ять годин він опинився біля стойки адміністратора — немічного чоловічка з бляклим поглядом.
— Вільні місця є? — безнадійно спитав Ендотеліус.
— Немає, звичайно, — монотонно відповів адміністратор.
— Отже, не поселите, — сумно мовив Ендотеліус.
— Я ж цього не сказав, — так само монотонно озвався адміністратор.
— Не розумію.
— Не розумію, чому ви не розумієте, — адміністратор звів на Ендотеліуса червоні від утоми очі. — Хіба ви не математик? Наш готель імені Давіда Гільберта — тільки для математиків.
— Ні, ні! Математик, — покривив душею Ендотеліус.
— Тоді ви повинні розуміти, що через величезний наплив гостей ми змушені застосовувати метод Гільберта.
— Метод Гільберта? — силувано всміхнувся космогатор. — Я, бачите, працюю в іншій галузі математики і цей метод щось не пригадую.
Адміністратор важко зітхнув і став пояснювати:
— Згідно з цим методом ми можемо прийняти навіть таку групу, кількість учасників якої нескінченна. Коли до нас звертається новий відвідувач, ми робимо перестановку: переселяємо пожильців з першого номера в другий, з другого в четвертий, з третього в шостий… У кожного нашого клієнта в ордері на поселення попередній номер замінюється номером удвічі більшим. Виходить, заселяються лише парні номери, а перший, третій і всі інші непарні лишаються вільними., В них ми й поселяємо щойно прибулих шановних математиків.
— Отже, поселите й мене? — пожвавішав Ендотеліус, який вихопив з пояснень адміністратора раціональне зерно.
— Так, ось вам ордер на перший номер. Розпишіться отут, — і адміністратор насилу підсунув до відвідувача неосяжних розмірів книгу.
Ендотеліус розписався і, полегшено зітхнувши, ввійшов у свій номер. Номер був, як номер. Біля стіни — панель силових меблів. Телевізор звичайний, об’ємний, не полісенсорний. Антоній Ендотеліус розслаблено відкинувся у вмить сформоване крісло і ввімкнув телевізор. Починалась естрадна програма. Конферансьє, сяючи усмішкою, вийшов до мікрофона.
— От ми й знову зустрілися, друзі мої…
Барвистий піджак, відлитий за останньою модою — із штучними біцепсами, — був розстебнутий, і сорочка з перламутровими ґудзиками щільно обтягала повненьке черевце.
— А тепер, друзі мої, хочу розказати вам пікантний анекдот, який я почув недавно від доктора математичних наук… е… та ви його добре знаєте, це відомий вчений. Одна пряма говорить перпендикулярній до неї другій прямій: “Ми з тобою могли б бути непоганим прикладом еквівалентності, адже з симетричністю в нас усе гаразд. А щодо рефлексивності й. транзитивності — то це не так уже й важливо. Свої, прямі, не паралельні, якось розберемось!”
У залі пролунали ріденькі оплески.
— А зараз виступає ваш улюблений естрадний ансамбль старовинних інструментів “Інтеграл”. На логарифмічних лінійках вони виконають для вас варіації на тему бінома Ньютона. Просимо!
Очі в Ендотеліуса злипалися. Він вимкнув телевізор і задрімав. Його розбудив гудок фону.
— Я слухаю, — роздратовано сказав Ендотеліус і почув сонний голос адміністратора:
— У зв’язку з поселенням нового пожильця вам належить переселитись в другий номер. Тимчасово, звісно.