Але це був лише початок. Така собі інтригуюча кінцівка, яка мала продовження. У другій новелі — «Голос» — розповідається, як герой блукає віденськими вулицями, як спостерігає за каретами і, врешті-решт, бачить даму, яка виходить із карети, чує її голос, яким вона віддає наказ своєму слузі, і раптом, вражений до глибини душі, розуміє, що перед ним його таємнича незнайомка. Він хотів було підійти до неї, привітатися, представитися, але щось його зупинило. Довго звучить у ньому її голос, він уявляється то співом пташки, то посвистом вітру, то мелодією флейти і т. д., і т. ін. Герой приходить у будинок, де зупинився, і намагається відтворити цей чарівний голос, повторюючи і так, і так почуті слова з наказу, який дама віддавала своєму слузі. І раптом це йому вдається. Він чує, як його вуста озиваються голосом незнайомки. Відповідає їй. Починає розмовляти сам із собою.
«— Що це, хвороба? — запитав я сам себе. Мої розмови, моє відчуття голосу, навіть присутности незнайомки спершу мене досить злякали.
— То що ж це? — знову запитав я.
І сам собі відповів:
— Ні, це не хвороба, це — кохання».
Так, це було кохання. Свої страждання, нові марні пошуки коханої герой-автор «Оповідань невідомого» описує у третій новелі — «Тінь». Варто сказати, сентиментально-занудній, звісно, як на суб’єктивно читацький чи читацько-письменницький погляд людини кінця двадцятого століття. Лише наприкінці «Тіні» герой нарешті дізнається, що предмет його зітхань і мук — графиня Л.
Четверте оповідання — «Сукня для балу». Герой оповідання дізнається, що графиня Л. замовила собі для балу, який мав відбутися в одному з аристократичних палаців Відня, нову розкішну сукню. Він, бідолашний, їде у модне ательє, де шиють цю сукню, підкуповує власника ательє, зізнавшись йому, як виявилося, не позбавленому сентиментів, вже старому євреєві, що закоханий у графиню. І той, хоч попередньо позітхав і повагався, та коли у його долоню ліг доволі значний папірець із певною сумою, дозволяє герою вдавати із себе слугу. Під виглядом слуги герой оповідання і привозить сукню графині Л. у її дім. Служниці графині він каже, що його господар велів йому повідомити про результати цієї примірки — чи буде задоволена графиня. Він чекає «із сердечним трепетом» в указаній йому кімнаті, і коли графиня, нарешті, виходить у цій чудовій пишній рожевій сукні з відкритими високими, як пише автор «Оповідань», атласними грудьми — наш герой буквально вражений.
«Мені здалося на якусь мить, що мене напав правець або ж я став стовпом соляним посеред пустелі. Я подумав, що не зможу вимовити й слова, хоч би що мені сказала ця прекрасна жінка.
— Перекажи своєму хазяїну, що я дуже задоволена його роботою, — сказала тим часом графиня.
— Гаразд, я перекажу, — тихо, голосом, який уже зірвався на фальцет, відповів я.
— Тоді — йди, — сказала графиня, і я відчув, що вона насолоджується моїм збентеженням.
Але я стояв, не маючи сил рушити з місця. Що мені робити? Невже ця богиня зараз зникне з-перед моїх очей, можливо, назавжди? Що з того, що я знаю, хто вона? Як я потім посмію розкрити її таємницю і розповісти про це їй самій?
— Чого ж ти стоїш? — спитала графиня. — Чи ти привіз і рахунок від свого господаря?
— Ні, — сказав я і відчув, як тремтить мій голос. — Рахунок буде завтра.
— Тоді йди ж, — сказала графиня, вже відверто насолоджуючись моїм потрясінням.
— Гаразд, — сказав я і знову не зрушив з місця.
— Ти хочеш нагороди? — запитала вона.
— Ні, — поспішно запевнив я і раптом, осмілівши, сказав: — Я хочу бути вашим слугою».
Судячи з цього оповідання, вродливий помічник кравця справив певне враження на графиню Л. Сприяв цьому і його закоханий, водночас майже магнетичний погляд.
«— Я подумаю, — сказала графиня, — взагалі-то мені слуги потрібні. Приходь завтра в цю саму пору. Але до того часу ти повинен звільнитися від свого господаря.
— Гаразд, — тихо сказав я.
— Тільки знай — я ще нічого не вирішила, — засміялася графиня.
— Я прийду, — прошепотів я.
— Ну що ж, приходь, — засміялася графиня, повернулася і пішла, шурхочучи своєю чудовою сукнею.
Я уклонився вже навздогін і мовчки вийшов. Тільки серце моє тріпотіло спійманим птахом».
Насправді ж, звичайно, птахом, якого уміло зловили, була графиня Л. Але й вона виявилася жінкою з фантазією. Що було далі, автор «Оповідань невідомого» (читай — Прокіп Марушко) розповідає у третьому оповіданні — «Слуга». Отож, з'явившись наступного дня, безіменний герой оповідань довго чекав, доки його прийняли. І тут графиня, яка з'явилася у всьому своєму блиску, сказала, що бере його слугою. Герой, звісно, згоден на все. Але графиня засміялася і сказала, що він ще не знає повністю її умов.