В липні 1819 року два парусних кораблі — шлюпи «Восток» і «Мирный» — покинули гавань Кронштадта. Їх повели кращі офіцери і матроси, які добровільно взялися пливти на пошуки Південного материка.
Начальником експедиції було призначено командира «Востока» Фадея Фадейовича Беллінсгаузена. Це прізвище носив російський моряк, який за сорок років свого життя багато побачив і зазнав. Ще мічманом плавав він за першої російської кругосвітньої експедиції і був правою рукою знаменитого Крузенштерна.
Шлюпом «Мирный» командував Михайло Петрович Лазарєв, заслужений офіцер, який, попри молодість, уже здійснив самостійне кругосвітнє плавання на бригові «Суворов».
Разом з моряками вирушив казанський професор астрономії Іван Михайлович Симонов. Він не злякався труднощів експедиції, якій було наказано: «… вжити все можливе старання і величезне зусилля, щоб сягнути якомога ближче до полюса, відшукуючи невідомі землі, і не залишати цієї справи інакше, як при непереборних перешкодах».
Кораблі, обійшовши Європу, перетнули Атлантичний океан і після стоянки біля берегів Бразілії попрямували на південь, назустріч небезпекам і пригодам.
Спочатку моряків дивували фонтани, що їх випускали кити, птахи, які розгулювали на плавучих островах з переплетених між собою бурих водоростей, альбатроси, які, могутньо і невтомно ширяючи, супроводжували кораблі. Дивувало їх і те, що грудень вважався в Південній півкулі найтеплішим літнім місяцем. А втім, теплим він був відносно: сніг майже не танув.
Експедиція відкрила кілька скелястих островів, їх назвали іменами офіцерів «Востока» і «Мирного», які перші помітили землю в океані. Один з островів був оповитий чорними хмарами густої і смердючої пари. Її викидав кратер вулкана. Його тепло зігнало сніг і лід з червоних і жовтих схилів.
Моряки переконались, що землі у Південному океані схожі на острови інших морів. Отож не дивно, що коли в січні 1820 року кораблі наблизилися до дивовижного крижаного бар'єра, не схожого ні на звичайні полярні льоди, ні на скелясті уступи недавно відкритих островів, начальник експедиції не міг твердо вирішити: чи суходіл перед ним, скутий крижаним панцером, чи плавуча крига небаченої величини і форми.
Одноманітне матроське життя, розписане до хвилини статутом корабельної служби.
Ось ударили вісім склянок — четверта година ранку. Унтер-офіцери оглушливо свищуть і горлають на весь корабель:
— Друга вахта, нагору!
Не хочеться покидати підвісну парусинову койку, коли навіть у кубрику так холодно, що на залізних болтах наростає за ніч шар льоду. Але баритися не можна. Міцний боцманський кулак, ох, який міцний! І матроси поспішають нагору.
Гнила вологкість пронизує їх. Ну й погодка!
Знову надриваються дудки. Зверху, з щогл, по вантах, а то й просто повзучи по снастях, спускається перша вахта.
— По ма-а-рсах!
Частина матросів другої вахти піднімається на щогли, решта починає ранкове прибирання — скребе, миє палуби, начищає мідні частини.
О восьмій годині ранку, з останнім ударом склянок, під звуки барабана і флейти піднімається прапор.
Капітан віддає накази про навчання. Астроном і вахтовий офіцер ходять по шканцях з секстантами в руках, визначаючи, де перебуває судно. З камбуза тягне димом і запахом борщу.
Незабаром свистки сповіщають про обід. Опівдні — зміна вахт. О шостій годині — вечеря, потім свистками ж викликають нагору співаків і танцюристів, а о восьмій вільні від вахти матроси підвішують свої вихолоджені парусинові койки і лягають спати. Судновий прапор повільно сповзає вниз.
І так щодня. Одна доба нагадує іншу. Тому лови пінгвінів чи поїздка на шлюпці по прісний лід до крижаних гір — уже ціла подія.
З пінгвінами матроси познайомилися ще на тому острові, де димів вулкан. Мільйони цих птахів облюбували його схили. Коли моряки зійшли на берег, постійні «жителі» острова й не думали давати їм дорогу. Тільки удари ціпка змушували відійти кумедних птахів, які траплялися тільки в південній півкулі.
— Це птахи — не птахи, звірі — не звірі, на них пір'я — не пір'я, шерсть — не шерсть: вигляд у них пташиний, але вони не літають під хмари, зате плавають швидше за корабель, — сміючись говорив про них професор Симонов.
Пінгвінові крила нагадували ласти. Вони придатні тільки для плавання, а не для польоту. І вкриті вони були пір'ям, яке скидалося на луску.
Пінгвіни здалися спочатку нерухомими, наче пеньки, і матроси їх так і прозвали: «пеньдвини». Але насправді це були дуже рухливі і кумедні істоти.