Він розрив сніг, спробував довбати мерзлу землю. Вона дзвеніла під сокирою: де вже тут копати!
Розвідник запримітив місце знахідки, і наприкінці полярної весни люди з «Норда» через багнисту тундру добрели до руїн хатки. Перше, що вони побачили, були позеленілі мідні казани. Забувши про мокру одежу, про втому, моряки заходились розгрібати сміття. Що за дива! Всередині залишків зрубу лежали олив'яний посуд, срібні монети, дзвоники, клапті хутра, шматки тканин, голубі намистинки. Все як на островах Фаддея! Тільки тут були ще компас і сонячний годинник.
Але ось моряки зняли шапки: в кутку зрубу біліли людські кістки…
Знахідки доставили на Велику землю. На острови Фаддея і в затоку Сімса виїхала спеціальна археологічна експедиція. Крок за кроком вивчала вона сліди сивої минувшини. І ось куди привели ці сліди.
Шумить Мангазея, «золотокипляча государева вотчина», в найглухішому закутку Русі, на березі сибірської річки Таз.
Кого тільки не здибаєш у цьому місті, заснованому російськими землепрохідцями в перший рік XVII століття! На вуличках біля рублених з найміцнішої модрини будинків і крамниць юрмляться козаки, служилі люди, мисливці. П'яна ватага дратує біля шинку ведмедя на ланцюгу. До воєводського будинку тягнуть мужичка в полатаному каптані. На гостинному дворі покупці прицінюються до сириці, солі, мисливських припасів, ножів, червоних сукон, олива, казанів із червоної міді, бісеру. Багато всякого добра в Мангазеї!
Люд тут хвацький, заповзятий, бувалий. І справді — що робити в містечку біля полярного кола лінивим, зніженим боярським синочкам? Адже поки доберешся сюди на парусному кочі через холодні моря — натерпишся і лиха, і напасті. Он біля стін, де розвантажують кочі з борошном, які щойно прибули з заходу, сивий керманич скаржиться мангазейцям:
— Ох, важкий був наш шлях, і сумний, і дуже страшний од вітрів! Не сподівалися вже й живими сюди дістатися.
Акакій Мурманець мовчки слухає керманича. Не завтра — післязавтра Мурманець поведе свій коч на схід. Це важче, ніж пройти до Мангазеї із заходу.
Вчора Акакій зустрів на гостинному дворі чоловіка, який ходив недавно, 1610 року, з Кіндратом Курочкіним і Йосипом Шептуновим на кочах не тільки до Єнісею, але й далі, до гирла річки П'ясіни, що збігає в льодовите море з таймирської землі. Після третього кухля хмільної браги той розбалакався:
— Іди, якщо сміливий. Коч у тебе добрий? Гляди, а то ми з Кіндрашкою аж у Петрове пущання в Єнісейській затоці на кригу наткнулись. А від Єнісейського гирла повернули ми праворуч і йшли побіля берега два дні. І прийшли в П'ясіну. Впадає вона в море одним гирлом.
— А за П'ясіною що?
— Не бував, брехати не буду. Кажуть, ходили тутешні мангазейські людці і набагато далі — туди, куди і самоїди не заходять. Ведмедів білих там тьма-тьмуща.
— А соболь як?
— Овва, соболь… Дійдеш — побачиш.
Багато шляхів розбігаються від Мангазеї в усі боки. І річками, і тундрою, і морем. Все далі вглиб Сибіру проникають мангазейці, шукаючи нових земель, коштовні хутра, соболя. Це сини свого жорстокого віку. Вони торгують, міняють, воюють. Ворогів вони мають не менше, ніж друзів. Тубільні жителі Таймиру багато дечого переймають у росіян, багато чому вчаться; інші навіть родичаються з захожими. Але свищуть ще в лиху годину оперені стріли — і падають козаки на холодну землю…
Акакій Мурманець вирішив пливти морем на схід за П'ясіну. Жалувана грамота з государевою печаткою охороняє його з товаришами від утисків свавільного мангазейського воєводи. Акакіїв коч — надійний, товариші — молодець до молодця. От тільки баба… Не хотів брати її Акакій на судно — вмовили: покохав його помічник, молодий Іван, чорняву, вузькооку ненку. Шкода їх розлучати. Звичайно, баба на кораблі — погана прикмета. Ну, але ж баба від баби відрізняється: ця і шкіру може чинбарювати, і до холоду звична, і товмачем — перекладачем — буде, коли почнеться торгівля з інородцями.
І от коч жердинами відштовхнули від берега, і він повільно пливе річкою. Пронизливо кричать чайки. Відпливає назад дощаний частокіл мангазейських стін, церковні бані. Довго ще чути слабкий гул дзвонів.
Акакій сам стоїть біля керма. Добре б попутного вітру! Вчора Акакій довідався, що не один він лаштується на схід: соболь вабить туди чимало торгових людей. Мурманець думав — прийде перший у ці невідомі краї, де звір неполоханий, а виявляється, вздовж Таймиру за П'ясіну ходили й інші. На П'ясіні навіть зимовища поставили. Що ж, хай… Він все одно поведе коч далі за всіх.
Коч добре оснащений, проконопачений, осмолений. Паруси міцні, якірних канатів вдосталь. Запасся Акакій компасами і компасними сонячними годинниками — взяв з собою цілих шість штук: зібрав у знайомих поморів. Особливо гарний годинник, вирізаний з мамонтової кістки — подарунок керманича, який учив колись Акакія на Мурмані мореплавної справи.