Першою знахідкою були сани норвежців. Потім сліди загубилися. У Бегічева і його супутників не стало хліба. Вони на два дні розтягли банку консервів. Одна надія на рушницю.
Коса біля мису Примітного привернула увагу Бегічева. Він повільно пішов уздовж неї. Наткнувся на купку попелу. В ній були обгорілі людські кістки. Тут же він знайшов оправу від окулярів, залишки кишенькового барометра, монету.
Підійшов капітан «Хеймена», зняв шапку.
Один з двох загинув тут. Другому, мабуть, несила було довбати вічну мерзлоту. Він спалив труп товариша, щоб не з'їли песці…
Але хто загинув біля мису Примітного — Тессен чи Кнутсен? І куди побрів звідси той, кого змилувала смерть?
Шукати далі перешкодила зима. Білий сніговий саван надовго огорнув тундру. Капітан і матрос з «Хеймена», які потоваришували з Бегічевим, погостювали в нього в Дудинці, а потім повернулися до Норвегії. Шхуна пішла з Діксону ще раніше. Норвезький уряд заявив, що далі шукати марно.
Але Бегічев думав інакше. Він хотів завершити справу і приєднався до геологічної експедиції, що досліджувала таймирське узбережжя. Знову і знову обшукуючи миси й бухти, Бегічев в купі плавнику недалеко від Діксону знайшов два пакунки. Це були донесення Амундсена, з якими вирушили норвежці.
Через два тижні в розколині скелі Бегічев помітив прикритий напівзотлілим одягом кістяк, що тьмяно білів. Біля нього лежав годинник, і на його кришці було написано «Тессем»…
Нещасному норвежцеві залишалося дійти всього лиш чотири кілометри до радіостанції Діксону, коли щось сталося, і він загинув. Що ж саме? Можливо, він упав із скелі? Чи сплохувало серце, не витримавши напруження тисячоверстового походу через тундру?..
Норвезький уряд подякував Радянському урядові за блискучі наслідки пошуків. Полярному слідопитові надіслали золотого годинника з написом «Хороброму і відважному Бегічеву — від вдячної Норвегії».
У травні 1927 року Никифір Олексійович Бегічев зібрав першу на Таймирі мисливську кооперативну артіль «Білий ведмідь». Він не хотів далі залишатися одинаком: прагнув довести, що й мисливцям треба працювати спільно, допомагаючи один одному.
А далі сталося щось дивне, в що важко було повірити. Люди, з якими Бегічев пішов на промисел, повернулися й сказали, що Никифір Олексійович помер від цинги і похований біля гирла річки П'ясіни.
Від цинги? Новачки вціліли, повернулися, а він загинув?
І пішов по тундрі поголос, що Бегічева вбив, посварившись з ним, один з членів артілі. Вбив, ударивши по голові важкою мідною товкачкою.
Почалося слідство. Але щоб потрапити до могили в гирлі П'ясіни в ті роки, потрібно було спорядити цілу експедицію. Вона застрягла в дорозі. Судову справу припинили.
І ось улітку 1955 року з Москви вилетів спеціальний літак. На його борту були прокурор, слідчий по особливих справах, науковий працівник і кореспондент столичного журналу. Літак сів у морі напроти П'ясіни. Комісія розшукала могилу Бегічева і розкопала її.
Крізь брилу тьмяної річкової криги в гробі просвічував синій морський кітель «Улахан Анцифора»…
Після довгого, дуже ретельного вивчення, після мікроскопічних досліджень комісія дійшла висновку: Никифір Олексійович Бегічев помер від цинги.
Останню сторінку біографії полярного слідопита було дописано, розвіялися підозри, що довго тяжіли над одним членом артілі «Білий ведмідь».
І заради цього варто було споряджати повітряну експедицію на узбережжя Льодовитого океану!
РЕЙС КАНОНЕРКИ
У червні 1924 року у Владивосток надійшла з Москви термінова телеграма.
Того ж дня канонерський човен «Красный Октябрь» одержав по радіо наказ повернутися з лиману Амуру до Владивостока, а до деяких моряків з'явились на квартиру вістові з пакетами з сургучевою печаткою.
Через кілька днів канонерський човен з'явився вже на рейді Владивостока. Це був невеликий корабель з досить високою трубою і двома щоглами. Він мало нагадував військове судно. Кожен хлопчак у Владивостоці знав, що цей канонерський човен недавно був портовим криголамом «Надежный», який взимку прокладав кораблям шлях у гавань.
Тільки-но канонерка кинула якір, як по її трапу піднявся невисокий моряк з коротко підстриженими вусами.
— Давидов, — назвав він себе капітанові. — Призначений начальником експедиції на довіреному вам судні.