Підкорення однієї половини роду людського іншою завдало і все ще завдає нищівної шкоди обом статям: чоловік привласнює собі роль переможця, жінка — жертви. Це прокляття лежить і на чоловіках з їхнім відчуттям переваги, і на жінках з їхнім відчуттям неповноцінності, на всіх їхніх стосунках, і навіть на тих, хто свідомо виступає проти чоловічого панування. (Фрейд, беззастережно переконаний у чоловічій вищості, вважав, що в жінок почуття неповноцінності викликане удаваним жалем з приводу відсутності пеніса, а непевність чоловіків спричинена нібито загальним «страхом кастрації». Насправді ж ми спостерігаємо в цьому феномені війну між статями, а не біологічні чи анатомічні відмінності як такі.)
Багато фактів свідчить, наскільки підлеглість жінок чоловікам подібна до підпорядкування однієї безправної групи населення іншій групі. Як приклад візьмемо становище негрів на півдні Америки сто років тому, яке нагадує становище жінок у цей же період, і навіть сьогодні. Негрів і жінок порівнювали з дітьми; їх вважали емоційними, наївними, позбавленими відчуття реальності і тому неспроможними до самостійних рішень; їх сприймали за безвідповідальних, хоч і чарівних істот (до цього списку Фрейд додав твердження про менший, ніж у чоловіків, розвиток свідомості («над-Я») жінок і нібито їхню нарцисичність).
Сутність сучасного патріархату полягає в тому, що сильніші здійснюють свою владу над слабшими; в цьому ж є і сутність підкорення слаборозвинутих країн, дітей і підлітків. Зростаючий рух за вивільнення жінок набуває надзвичайно великої ваги, оскільки він створює загрозу самому принципу влади, який живить сучасні як капіталістичні, так і соціалістичні суспільства; звісно, якщо жінки розуміють вивільнення як відмову від участі у пануванні над іншими групами, зокрема над колоніальними народами. Якщо рух за вивільнення жінок визначить своє завдання і призначення як сили, що протистоїть владі, тобто «анти-влади», жінки матимуть вирішальний вплив у боротьбі за нове суспільство.
На шляху до вивільнення вже зроблено важливі кроки. Можливо, майбутній історик напише, що найбільш революційною подією XX століття був початок вивільнення жінок і занепад панування чоловіків. Але в щойно розпочатій боротьбі за жіноче визволення не варто недооцінювати опір чоловіків. Їхнє ставлення до жінок (і в сексуальних взаєминах зокрема) ґрунтується на їхній показній вищості, і чоловіки вже починають почуватися вкрай ніяково й неспокійно з тими жінками, які відмовляються сприймати міф про цю вищість.
Із рухом жінок за вивільнення тісно пов'язані й антиавторитарні виступи молоді. Пік цих виступів припадає на кінець 60-х років; сьогодні, зазнавши ряду змін, чимало колишніх бунтівників проти «істеблішменту» знову стали «слухняними». Однак колишнє поклоніння перед батьківським та іншими різновидами авторитетів минуло й, очевидно, стару шанобливість уже не повернути.
Паралельно з визволенням від влади авторитетів відбувається й визволення від почуття провини, викликаного взаєминами статей: секс перестав бути забороненою темою, перестав бути гріхом. І хоча люди можуть бути різної думки щодо відносних переваг тих або тих сторін сексуальної революції, безперечно одне: секс більше не лякає людей, його вже не можна використовувати для того, щоб культивувати почуття провини і таким чином присилувати будь-кого до покірності.
• Слід створити Верховну раду з питань культури, обов'язком якої буде консультувати уряд, політичних діячів і громадян країни з питань, що потребують спеціальних знань.
До цієї ради мають увійти представники інтелектуальної та художньої еліти країни, чоловіки й жінки, непідкупність яких є поза сумнівом. Вони мали б визначати склад нового, розширеного Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів та обирати осіб, відповідальних за поширення інформації.
У питанні про те, хто є найвидатнішими представниками в різних галузях культури, існує принципова згода, і я вважаю реальним завдання знайти гідних членів такої ради. Звичайно, дуже важливо, щоб серед них були й ті, хто не поділяє загальноприйнятих поглядів, зокрема «радикали» і «ревізіоністи» в економіці, історії, соціології. І тут труднощі полягають не в тому, щоб знайти членів такої ради, а в тому, щоб обрати їх, оскільки вони не можуть бути обрані всенародним голосуванням, ані призначені урядом. Отже, слід знайти інші способи для їхнього відбору. Наприклад, можна почати з формування ядра ради у складі трьох-чотирьох осіб і поступово збільшувати їхню кількість, скажімо, до п'ятдесяти або до ста чоловік. Ця рада мусить щедро фінансуватися, з тим щоб мати можливість проводити спеціальні дослідження з різних проблем.