Усміхнулася. Аби не псувати свята, не сказала Стасу про приїзд імовірної ляльки для Платона. Ось воно як обернулося — передумала мама. Не буде ніякої ляльки!
Іветта Андріївна Вербицька знала: на хутірці її приїзду чекають в останній день старого року. Значить, треба приїхати напередодні! Несподівано і якомога раніше — на той випадок, якщо раптовий приїзд виявить деталі, на які вона не звернула уваги під час першого візиту. Супроводжуватиме її давній друг покійного академіка, адвокат Федір Олександрович Поспєлов. Для вирішення завдань, що їх Іветта поклала на Поспєлова, теж потрібен час. Тож виїхати — якомога раніше, краще вдосвіта. З Юрком не можна. Версія про ґрант і перелякана дівчина на шляху до столиці викличуть неабиякі підозри. І автівка у Юрка ненадійна. Тож — без Юрка. Треба знайти приватного перевізника для фінальної поїздки, бажано з позашляховиком чи бусиком, що не боїться ям, заметів і ґрунтовки, достатньо просторим і комфортним для неблизької подорожі.
Увечері двадцять дев'ятого грудня Іветта лягла в ліжко близько дев'ятої, наказала Ангеліні розбудити її о третій ранку, простягнула няньці перелік ліків для Платона на день і графік їх приймання.
— То вас увесь день не буде? — поцікавилася нянька.
— Знову хочеш спати на дивані у вітальні? — нагадала Іветта.
Ангеліна образилася:
— Та що ви мені все тим диваном дорікаєте? Хіба не може жива людина перевтомитися? Тільки присіла, а очі самі і заплющилися. З вами такого хіба не бувало?
— Ніколи! — відрізала Іветта. Нагадала: — Розбудиш мене о третій.
— Позапланова операція? — обережно запитала нянька.
— Так. Операція… Планова…
О пів на четверту ранку потужний мікроавтобус «мерседес» на вісім пасажирських місць рубив чорним корпусом заметену дорогу на околиці столиці. На спідометрі — за сто.
— Не женіть так, молодий чоловіче, — холодно мовила Іветта.
Сиділа поруч із водієм, похмурим чоловіком років сорока зі слідом різаної рани на правій щоці. Водій мовчки кивнув, трохи скинув швидкість. Іветта озирнулася: на задньому сидінні, поряд із двома великими, круглими, ніби всередині подушки, пакетами дрімав адвокат Поспєлов.
«Ну от і все, — подумала так безбарвно, що і сама здивувалася. — Сьогодні все скінчиться».
До хутора неподалік Петрівки дісталися на десяту ранку. Іветта вийшла з автівки, прискіпливо глянула на засипане снігом і від того чисте подвір'я Нінушиної хати. Напівголі діти не бігають, тільки кудлатий пес у благій будці скавучить… «Невже п'яничка прислухалася?» — подумала недовірливо.
А Нінуха й не думала — у хаті все колотилося.
— Дивись мені, Райко! — зуділа з досвіта. — Завтра пані припхаються. Щоби всміхалася, бо зуби повибиваю.
— Я не хочу їхати, — тихо промовила Рая.
— Мамо, мамо! Хай Рая не іде! — малі обліпили матір. Зиркали, згиналися — боязко, та не відступали. — Мамо, ми не хочемо, щоби Рая їхала…
— Ану геть мені всі! — по спинах. Раю за косу вхопила. До себе смикнула.
— Приб'ю, сволото! Перший раз у житті підфартило, а ти носом крутити надумала?! З дому вижену! Голою по селу підеш, бодай ти була здохла, коли родилася… Хочеш спробувати? А скидай усе! Зараз я тебе голою на морозяку, стерво мале!
У вікно глянула й заклякла — за огорожею чорний мікроавтобус, а біля нього роззирається та сама дивна пані, що тиждень тому завдаток залишила.
Нінуха відпустила доньчину косу, штовхонула до відра.
— Морду вмий! Приїхала твоя наймачка! — До малих крутнулася: — Хто пащу роззявить — приб'ю!
Надвір вискочила, до Іветти пнеться:
— Ой! Ризотто Іветтівно, дорогенька! А ми вас завтра чекали. Рая онде й не підготувалася. Рюкзака свого не склала. А ви раптом… — захвилювалася, оченятка забігали. — А ви, бува, того… не передумали? Бо ми ж поторгуватися можемо. Так? Я не жадна. Можу трохи уступити… Ви ж не передумали? А?
Іветта не відповіла. Обернулася до автівки, жестом запросила Поспєлова вийти. Немолодий сивий адвокат із сумними очима спочатку викинув на сніг два великі пакунки і тільки потім обережно зістрибнув із високого порогу автівки.
— Іветто! Ці пакунки з собою брати? — гукнув.
— Так, Федоре Олександровичу. — Іветта вже йшла до хвіртки. Поряд дзиґою крутилася Нінуха.
— Як ваше здоров'я? — запитала Іветта.
Яке ще здоров'я? Нінуха збентежилася вкрай. Що відбувається? Пані заявилася не сама. Мало того, що діда якогось за собою притягла, та ще й у машині, на яких тільки бандюки місцеві катаються, сидить таке рило, що й здалеку видно — уб'є одним ударом.