Узяла в руки першу коробку.
— Робот-трансформер. Це тобі, Едька…
За десять хвилин на столі не лишилося й обгортки від цукерки.
Малеча повсідалася на підлозі, пообкладалася коробками й пакунками, ковтала цукерки разом із мандаринами, зачудовано роздивлялася іграшки, приміряла нову одежинку, гортала книжки з яскравими картинками і здивовано, досі недовірливо поглядала на красиву пані, ніби боялася, що пані раптом підведеться з проваленого дивана, змахне невидимою чарівною паличкою і все це несподіване щастя щезне так само миттєво, як три картоплини їхнього обіду, коли вони запихаються тією картоплею один поперед одним, щоб устигнути з'їсти більше…
Та Іветта вже зосередилася на іншому. Вона сиділа поруч із Поспєловим і Нінухою, щось тихо їй пояснювала. Нінуха заглядала гостям в очі, кивала…
— Та добре, добре… Хіба я їм ворог?
Поспєлов вийняв із внутрішньої кишені пальта документ у звичайному прозорому файлі, підклав під нього порожню коробку з-під робота-трансформера, подав істоті кулькову ручку:
— Вам треба підписати тут!
Нінуха вже схилилася була над документом. Раптом насупилася, з підозрою глянула на Іветту.
— А гроші коли?
Адвокат і для неї став чарівним Дідом Морозом. Поклав у долоню конверт із грошима. Нінуха вишкірилася:
— Перераховувати не треба? Та спокійно. Пожартувала. Я вам довіряю. — І підписала документ.
Іветта видихнула з полегшенням, озирнулася: а Раєчка де?
Рая сиділа в кутку на поламаному, вкритому пилюкою телевізорі, що давно перетворився на стілець і для цього навіть був укритий старою рядниною: другий рік чекав ремонту. Притискала до живота шкіряний футляр і безпорадно, наче з іншого виміру, дивилася на малих, на мамку, на старого чоловіка, схожого на Діда Мороза, і на красиву милосердну пані, яка надарувала стільки радості, скільки Миколка, Андрій, Едька і Яся за все життя не бачили. І як же Рая їх покине?
Іветта підійшла до дівчини, обережно зробила наступний хід.
— Раєчко. Ти не проти, якщо про твоє рішення я дізнаюся трохи пізніше?
— Не проти, — прошепотіла-збентежилася. Заплуталася: «Та що ж це? Син пані пише, що чекає. Пані каже — пізніше».
А Іветта не поспішала. З хірургічною точністю відрізала Раї шляхи для відступу.
— Добре, — усміхнулася. — Хочу спочатку твоїх меншеньких обрадувати.
Біля малечі присіла.
— Діточки… Ви на святковій ялинці з Дідом Морозом і Снігуронькою були?
— Ні! — прокричав хоробрий Едька. — Ми в генделику Сугоянів були. Там темно і тхне!
— А я на горище лазила, — сказала мала Яся. — По драбині. Сама.
— То ти дуже хоробра дівчинка! — сумно усміхнулася Іветта. — Усіх хоробрих дівчаток Дід Мороз і Снігуронька запрошують на святкову ялинку з піснями, розвагами й подарунками.
— Ура! — закричав Едька. Миколку та Андрійка як штовхоне. — А я теж хоробрий! Миколка мене лупцює, а я його потім теж… Щипаю, коли засне.
— Ви всі дуже хоробрі й сміливі діти, — сказала Іветта. — Тому ви всі четверо їдете на ялинку до Діда Мороза.
— Зараз?! — витріщили очі близнюки. Підхопилися. Скачуть. — Ура! Ура!
— Звичайно, що зараз. Завтра ж — Новий рік! Треба встигнути доїхати вчасно. Мама допоможе вам зібратися.
Нінуха слухняно підхопилася, сховала гроші в пазуху, заметушилася.
— Оце вам пощастило! Подарунків купа, а тут ще й на ялинку. Дякуйте, дякуйте! Цілий місяць розкошуватимете в гостях у Діда Мороза й Снігуроньки. А може, й усю зиму гостюватимете, як добре себе вестимете! Так я кажу, Ризотто Іветтівно?
— Так… — відповів замість Іветти адвокат Поспєлов.
Раї здалося — не розчула.
— Місяць? — перепитала обережно.
— Ми даруємо Миколці, Андрійку, Едику та Ясі подорож до дитячого санаторію в Карпатах, де аж до Масляної відбуваються святкові розваги для діточок, — обережно пояснила їй Іветта. — Ох і непросто було це влаштувати, та мені вже дуже хотілося вас усіх порадувати.
— А ми додому повернемося? — запитав кмітливий Едька.
— Обов'язково! — запевнила Іветта. — А тут мама на вас чекатиме. Так?
— А куди я дінуся? — хмикнула Нінуха.