— …У дев'ять років мені теж уперше в житті довелося самостійно, без дорослих, їхати поїздом через половину Радянського Союзу. З Казахстану до України, — почула тихий голос красивої пані. — Я кричала дужче за Едика, бо на пероні стояла сестра, яка замінила мені матір, а в Києві чекала материна сестра, яку я ніколи не бачила… Минуло зовсім небагато часу, і я зрозуміла: вони бажали мені щастя… Ціною власного. І зробили все, щоби я стала щасливою. Може, на спомин про них я так хочу, щоб і ви стали щасливими. Завтра, Раєчко, ми з тобою зателефонуємо Федору Олександровичу. Він розкаже нам, як діточки доїхали, як розмістилися, які забавки їм підготували. І не сумнівайся: завтра їм буде весело. Ти мені віриш?
— Так… — ледь чутно.
Іветта обережно обійняла дівчинку за плечі, додала оптимізму.
— Час швидко мчить, скоро повернуться…
— Я зможу їх провідати?.. Коли повернуться.
— Безумовно, — упевнено збрехала Іветта. «Треба-таки спалити те кубло», — подумала. Запитала турботливо: — Втомилася?
— Та так… — прошепотіло дівча.
— Втомилася, бачу. Їдьмо, Раєчко. У нас ще багато справ…
— А ми… Ви… хіба не додому? — запитала спантеличено. — Ніч надворі.
Іветта перестала б себе поважати, якби дозволила дівчині отак, просто з Нінушиного кубла, переступити поріг її дому. Ні! Спочатку делікатна прихована санітарна обробка. А що, коли в Раї, як мінімум, воші? Не плескатися ж їй у тій самій ванні, де згодом купатиметься Платон?
— Нас чекають у салоні краси, — повідомила з демонстративним захопленням. — І це тільки мій перший подарунок тобі, Раєчко. Зустрінемо свято красивими?
— Добре… — розгубилася.
У вже зачиненому для звичайних клієнток пафосному салоні краси біля Печерського ринку на них чекали. Доглянута білявка років сорока в білосніжному халатику — сама привітність.
— Розслабтеся, юна леді, довіртеся моїм рукам.
Душова кабінка. Білявка поставила голу Раю під потік теплої води, вділа прозорі гумові рукавички і стала схожою на працівника санепідемстанції.
— Прошу! Я сама, — бентежилася дівчина, коли білявка налила на мочалку запашного рідкого мила, власноруч заходилася мити їй шию, спину, ноги.
— Ні, ні, юна леді. Дозвольте! Це моя робота, — безапеляційно. — Я ж не просто мию вас. Я готую ваше тіло до масажу на розслабляння.
Волосся, певно, теж потребувало спеціальної підготовки до того загадкового масажу, бо пані попросила Раю нахилити голову, намастила волосся і шкіру голови чимось їдучим і наказала хвилин п'ять не чіпати.
— Змийте поки теплою водою піну з тіла, а я повернуся за хвилину, — усміхнулася й вийшла.
— Шкірні покриви на диво чисті. Шкіра голови, здається, теж, але про всяк випадок я обробила «нітіфором», — схилилася до Іветти.
Іветта спокійно чекала в холі. Уже встигла зателефонувати додому, поговорила з Ангеліною і Платоном, тепер гортала рекламні проспекти і думала про те, що слушно наказала Ангеліні дати Платонові пігулку снодійного. Хай поспить синочок. Емоційні зустрічі перед сном — погана ідея. Вона покаже ляльку вранці. «Справді, під ялинку вийшло», — усміхнулася.
— Дякую. — Іветта підвелася. Задумалася. — Але однаково… краще підстригти.
Білявка в білосніжному халатику слухняно кивнула і повернулася до дивної клієнтки. Раю закутали в пухнасте, як святковий сон, торочкувате простирадло, уклали на кушетку, намастили тіло духмяною олійкою… Очі злипалися, заспокійливе тепло — всюди: у повітрі, у м'якому простирадлі, на кінчиках пальців масажистки. «Хіба так буває? — плуталися Раїні думки. — Чому мені випало таке… Хіба нормальні люди так живуть, щоби їм волосся мили?.. Ото тепер зрозуміло, чому багаті ледарюють: хіба після такого тепла до роботи візьмешся? Спати хочеться… Дуже хочеться спати…»
Лясь-лясь-лясь! Управні ручки дзвінко плескали по спині.
— Сподобалося? Чекатиму вас щотижня, юна леді. Як вас звати?
— Раєю…
— Дозвольте, допоможу вам, Раєчко. Потихеньку… Отак. Не розгубіть насолоду.
Білявка допомогла розслабленій дівчині підвестися, указала на гумові капці, укутала в торочкувате простирадло, повела до затишної кімнатки з великим, як вітрина, дзеркалом. Тут уже чекала Іветта.
— Та ти красуня, — здивувалася щиро.
Показала на акуратно розкладені на кріслі речі.
— Це тобі, Раєчко. Тут усе, що необхідно на перші дні. Білизна, колготки, джинси, кілька светриків, пуловерів.
Потяглася до двох коробок поряд із купкою пакунків.
— А тут взуття. Не знала точно твого розміру, тому про всяк випадок узяла дві пари. Ту, що не підійде, повернемо, — усміхнулася. — Однаково нам доведеться найближчими днями заскочити туди знов. Не будеш же ти ходити в одних чобітках. Правда?